Юрко Тютюнник - З поляками проти Вкраїни

Як тільки виявився неуспіх повстання, поляки почали переміняти шкуру, линяти, як линяють гадюки. В першу чергу вони рішили поховати сліди роботи П.-П. Штабу у Львові та Тарнові. У Львові, як вирушив Партизансько-Повстанчий Штаб, залишено було частину співробітників останнього, з яких було сформовано „Українське інформаційно-пресове бюро" на чолі з Пересадою. Поляки з експозитури кинулися, щоб захопити архів П.-П. Штабу і знищити його. Нами своєчасно було вжито заходів, щоб архів не могли знищити поляки. Архів було вивезено, і захопити його полякам не повелося.

Проте, ховаючи сліди, поляки не бажали надалі залишити нас у спокою. Гадали ще використати для своїх цілей. Граючи на два боки, вони иноді опинялися в надзвичайно комічному стані. Так трапилося з „інтернуванням Палія". Ту історію і по цей час тримають поляки в таємниці.

Продираючись до Житомиру, Палій був поранений в районі села Стецьківці під Любаром. Під охороною 20 кіннотчиків Палія було вивезено на захід через кордон. У Палія не було ніякого бажання з’являтися до поляків, щоб вони його інтернували. Йому повелося поминути польську кордонну охорону, і він прибув до Рівного. Тут знайшлися місцеві українці, що допомогли Палієві законспіруватися і поклали його до лікарні. Разом із пораненим Палієм виїхав до Рівного і поручник Шолін, але Палій ще на кордоні пошив Шоліна у дурні, бо останній збирався інтернувати його.

Рівеньська поліція довідалася, що Палій прибув до Рівного. Всякому хотілося інтернувати його. Пояснюється ця зацікавленість в інтернованні досить звичайно: який-будь незначний собі поліціянт інтернує особу, з якою, напевно, буде говорити не аби-яке начальство.

Поліціянт проводитиме інтернованого до всякого начальства. Начальство може помітити і поліціянта. А в останньому випадкові кар'єра для поліціянта забезпечена.

Треба щось було робити, щоб не росконспірувати Палія полякам. На щастя, в Рівному в той час перебрав поручник Г…, що був у свій час посланий туди П.-П. Штабом. Поручник Г… мав стару рану ще з 1920 року. Та рана в нього ятрилася. Він погодився прибрати назву Палія, з'явився до комісара Рівенської поліції і попросив покласти його до шпиталю. Комісар поліції тут же інтернував сфальшованого Палія. В той же день із інтернованим мав балачку і Рівенський староста. Староста дуже цікавився подіями на Україні і обіцяв інтернованому допомагати при лікуванні рани. Днів зо 3 довелося почекати інтернованому в Рівному. Але ці дні не були для нього нудними, бо всі старші повітові урядовці в Рівному вважали за конечне побачиться з Палієм і поговорити з ним про „польсько- українську концепцію". Дуже цікавилися вони тою справою. А старшина, що прибрав собі назву Палія, повинен був інформувати всіх про справи, в яких він розумівся бодай менше, ніж ті, що його роспитували.

Повезли потім поляки сфальшованого Палія до Луцька. Там його захотів бачити сам Волинський воєвода. В Луцькому знов балачки, обід у воєводи, одно слово — інтернований повинен був виявити не аби-які акторські здібності. Воєвода почав навертати інтернованого, щоб той залишав українців і, прийнявши католіцізм і польське підданство, вступав до польського війська.

Возили інтернованого і по Варшаві. Там він зовсім одмовився ходити — „боліли ноги". В польському генеральному штабі розважали інтернованого, щоб він не журився, бо „1922 року знову буде можна зорганізувати загін і з ним укупі погуляти на Україні".

Проте про людське око поляки вважали за потрібне посадовити Палія до концентраційного табору. В польському генеральному штабі сфальшованому Палієві обіцяв капітан Чарноцькнй, від імени генерала Сікорського, швидко його з табору звільнити і дати можливість жити поблизу Радянського кордону.

Нарешті, повезли інтернованого до калішського табору, але під час подорожі він зник — боявся, що в таборі його впізнають і тоді виявиться цілий обман. Потім польські власті дізналися, що їх обдурачено, але утрималися від розголосу тої історії.

Поручник Ковалевський і решта поляків, що вирушили з північною групою, більше всього цікавилися настроєм поляків, які живуть на Україні. Між иншим у них та і взагалі у всіх поляків якесь чудернацьке переконання, що ніби-то кожна людина, яка родилася в країнах на схід від Кракова та Варшави, як що вона є римо католиком, то обов'язково разом з тим є і поляком. На цьому ґрунті Ковалевському довелось пережити чимало прикрих хвилин розгадування.