Юрко Тютюнник - З поляками проти Вкраїни

Поляки мають свою особливу вдачу і вживають своєрідних методів у політиці. Пілсудський „персональний приятель" Петлюри та Савінкова, а „пілсудчики" удають з себе персональних приятелів тих осіб, з якими їм доводиться працювати, виконуючи завдання свойого шефа. Оте „приятельство" є одним із засобів, якими користуються поляки для досягнення своїх політичних цілей.

Спеціяльно для роботи з П.П. Штабом експозитура ч. 5 у Львові сформувала третій відділ тої-ж експозитури. Явним завдянням цього відділу було замасковання роботи П.-П. Штабу. Опріч того, віділ третій мав завдання, допомагаючи нашій роботі, в той же час контролювати її. На чолі 3 відділу було поставлено пор. Ковалевського. Йому підлягали всі польські офіцери, що працювали при П.-П. Штабові. Недалеко від кордону було зведено „постерунки", які, маючи своїх людей на самому кордоні, переводили в життя завдання П.П. Штабу. Постерунки перекидали людей, літературу та зброю від кордону на схід. Найінтенсивніше працювали постерунки: Рівненський, Тарнопільський та ще Коничинецький.

Постерунки були зорганізовані в таки й спосіб. Формально на чолі постерунку стоїть польський офіцер. Фактично переводить усю роботу співробітник П.-П. Штабу, якого названо „керівником праці". В Рівно начальником постерунку поставлено пор. Білявського, в Тарнополі пор. Нагліцького, в Коничинцях пор. Шоліна. Постернку працювали в повному контакті й за допомогою штабів 12 (в Тарнополі) і 13 (в Рівно) дивізій.

Коштами поляки П. П. Штабу безпосередньо не постачали. Часом видавали, порівнюючи, незначні суми на цілі розвідки в напрямках, які цікавили лише самих поляків. П.-П. Штаб одержував аванси від Петлюри, який в цілому з усіма своїми „державними апаратами" був на утриманні поляків. Постерунки в грошовому відношенні цілком залежали від П.-П. Штабу і йому здавали відчити.

Разом з поширенням П.П. Штабу він переходить у нове помешкання. В старому помешканні коло парку Кілінського (вул. Пулавського, ч. 1), залишається тільки становий пункт, через який проходили всі прибуваючі до штабу люди. Сам П.-П. Штаб перейшов у помешкання колишнього штабу VI польської армії на Львівському передмісті недалеко від станції Львів-Підзамче (помешкання бувш. санаторії „Кисельки"), частину якого займала експозитура ч. 5.

В тому будинку було відведено помешкання й мені з родиною. Влаштувалися, порівнюючи, добре.

Два рази на місяць посилалося вичерпуючі звіти про роботу П.-П. Штабу в Львові і Польському Генштабу. Дуже цікавився тією справою сам Пілсудський, бо санкцію на цілу роботу було дано ним.

Радянські держави посилали полякам ноту за нотою. Ті ноти через польський генеральний штаб надсилалося до П.-П. Штабу, де ми компонували відповіді на них. Зовні виходило: „і я — не я, і хата не моя" — поляки ніби — то чесно додержували умови Ризького договору, а Радянський уряд тільки марнував час і папір, посилаючи оті ноти.

Поза всім внутрішнє життя П.-П. Штабу, йшло своїм темпом. Всякий прагнув досягти своєї мети. Поляки всіма засобами намагалися остаточно залигати нас. Так залигати хотіли, щоб нам не було вороття. Ми пручалися.

Поляки вжили старих, як світ, методів. Вирішили вони спробувати, чи не вплине на голови співробітників П.-П. Штабу алкоголь. Почалися „товариські вечорі". Пам'ятаю раз повернувся я з Тарнова і застав таку вечірку в ресторані „Європейського" готелю. З співробітників П.-П. Штабу були лише другорядні особи. Керував усім поручник Ковалевський — великий „спец" що до випивок. Побачивши мене, Ковалевський почав запрошувати до кумпанії. Я відмовився. Ковалевський образився.

— Розумію, — казав Ковалевський, — розумію вас: ви приїхали з своєї столиці і певно дуже стомилися.

Ковалевський звав Тарнів нашою „столицею" з очевидною ціллю ущипнути мене. Треба було дати належну відповідь.

— Тарнів, — кажу, — гарне місто: має свою досить славну історію. В свій час Тарнів був і Польською столицею.

— Але-ж ні! Пан генерал певно помиляється, — гуртом загомоніли польські офіцери.

— Не попиляюся. Пригадайте — но свою історію…

Чоловіка з п'ятнадцять польських офіцерів не могли, чи може вдавали, що не можуть пригадати, щоб Тарнів коли-будь був польською столицею. На другий день Ковалевський знову поцікавишся, коли-ж Тарнів був їхньою столицею. Я пояснив йому, що 1863 року у Тарнові був інтернований австріяками Ленгевич, що два дні був диктатором поліських повстанців.

Вживали поляки впливу і через жінок. Та все-ж мали вони невеликий успіх і то лише за гроші. Так сталося з Кузьмінським, який став вірнішим полякам, ніж Петлюрі.