Юрко Тютюнник - З поляками проти Вкраїни

В червні П.-П. Штаб переїхав до Львова. Причини для того були ріжні. Поляки, помітивши мою тенденцію звести їхній вплив на роботу П. — П. Штабу до мінімуму, намагалися перевезти штаб десь у таке місто, де краще, ніж у Тарнові можна було зорганізувати контроль над його роботою. Львів поляки не вважали за цілком відповідне місце для нашого перебування — боялися нашого контакту з галичанами. Вони збиралися нас перевезти або до Варшави, або до Люблина. З Тарнова треба було виїхати, бо все, що робилося в Тарнові, через тиждень ставало відомим в Харкові.

Петлюра хотів позбавитися безпосереднього сусідства П.-П. Штабу, бо останній перешкоджав йому провадити кумедію з отаманами, з якими Петлюра зносився поза П.-П. Штабом. Ті зносини переводилися через Даценка, персонального Петлюриного ад'ютанта. Знову-ж не хотілося і Петлюрі відпускати далеко від себе штабу. Він боявся, щоб Штаб не став більш незалежним від нього, ніж було до того часу.

Я хотів перевести П.-П. Штаб до Львова. Це давало мені можливосте безпосереднього сполучення з Україною. Та й до галицьких справ вважав я конечним придивлятися, бо в моїй голові не містилося ніколи — як може Україна відмовитися від кількох мільйонів українців, що прагнули прилучення до неї. Перемогло моє бажання — штаб вирішено перевести до Львова. Глязер замовив окремого товарового вагона для перевезення канцерярії, прокламацій й иншого приладдя. Працівники штабу поїхали в особливому потягові, маючи військові документи подорожи.

У Львові нас уже чекали. Для нас було звільненою будинок біля парку Кілінського. Там і росташувався штаб. Мені і де-яким співробітникам довелося міститися в готелі „Європейському".

В тому-ж „Європейському" готелі мешкало й більшість польських офіцерів з експозитури ч. 5. Готель знаходився в самісінькому центрі м. Львова. Польські офіцери поводилися досить таки не конспіративно. Черев якийсь тиждень уся обслуга та адміністрація готелю знали, що в кімнаті готелю росташувався „Штаб Тютюнника". Швидко до готелю стали прибувати ріжні біженці з України і просили показати їм штаб або мене самого. З’явилися і комерсанти, що разом із нами емігрували з Поділля. В більшості то були люди, що в свій час добре заробляли на Петлюриних комбінаціях, доставляючи до війська ріжні речі. Вони теж прочули про штаб, — з них добрі розвідчики, — і пропонували свої послуги для „визволення України". Вони, справді, намагалися вдавати дуже заклопотаних долею України. Про те не тяжко було помітити, що комерсанти не погано почували себе і „на чужині". Оті спекулянти, напевно, в тридев’ятій країні почували-б себе не гірше, ніж у Львові та Кам’янці. Здібність мати зиск на всякій оказії, на всякому нещасті у того роду людей величезна. І єдиною метою їхнього існування є зиск. Одним із засобів одержати той зиск було й оте „бажання визволити Україну". Вони навіть обіцяли дати одяг та взуття в борг, але тільки після початку повстання на Україні. Зараз же просили авансів та задатків на заготовлення потрібних речей.

Невідомо, які відносини були у тих комерсантів з експозитурою ч. 5, але як раз їх до мене припроваджував сам поручник Ковалевський, що потім відограв не аби-яку ролю в роботі штабу.

З переїздом до Львова апарат П.-П. Штабу мав поширитися. Зараз же приступлено було до реорганізації цілого штабу. До цієї роботи притягнено офіцерві ген. Штау, на чолі з Юрком Отмарштейном. Вони мали перевести реорганізацію цілого штабного апарату. Тоді-ж приступлено було до організації цівільного керування, що було доручено Добротворському.

Офіцери польської експозитури ч. 5 і, особливо, майор Фльорек та поручник Ковалевський взяли активну участь в реорганізації. Навіть занадто активну взяли вони участь. Намагалися бути на всіх засіданнях П.-П. Штабу. Це мені зовсім не подобалося. Потім у всіх відділах штабу поляки обов’язково хотіли насадовити і своїх офіцерів. Врешті, вони мали своїх офіцерів лише в канцелярії, пресовому та розвідчому відділах.

Бажаючи застерегти себе від нашого сполучення з галичанами, поляки запропонували Ю. Отмарштейнові зорганізувати розвідку і на Чехію, де скупчилася галицька еміграція. В такому випадку обіцяли вони дістати більші суми роботи П.П. Штабу. Отмарштейн мені про все докладав, хоч поляки й робили йому пропозицію таємно від мене. Він довго крутив голову полякам і, нарешті, коли треба було поширювати роботу на Чехію, запропонував полякам звернутися в тій справі до мене, щоб я видав відповідного наказа. Пам’ятаючи історію з Глязером в Тарнові, поляки не насмілилися вдруге робити мені провокаційну пропозицію.