Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)

Даний довідник якісно відрізняється від всіх попередніх праць. У створенні кожної біографії задіяна широка джерельна база, на аналізі якої також слід коротко зупинитися.

1. Одним з головних джерел до складання біографій українських воєначальників та командирів стали так звані реєстраційні картки — власноручно заповнені ними у 1920–1923 рр. анкетні бланки Армії Української Народної Республіки. У реєстраційних картках вказувалися основні біографічні дані, освіта, перебіг військової служби, нагороди, тощо. Реєстраційні картки зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Вони неупорядковані, дуже часто зшиті в одну справу з іншими документами, скажімо, бойового або господарчого характеру. Отже, їх виявлення та упорядкування становить певну проблему. На сьогодні віднайдено понад 1000 реєстраційних карток старшинського корпусу Армії Української Народної Республіки, у переважній більшості — генералів, полковників та підполковників. Крім реєстраційних карток слід також згадати про списки старшинського корпусу Армії УНР, складені у 1921–1922 рр. у таборах інтернованих. Таких списків (у різновидах, часто складених по окремих частинах та з'єднаннях) збереглося більше 100. Досить часто у цих списках крім зазначення військового звання та посади вказувалися також дата та місце народження. Ці списки також зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України.

— Послужні списки офіцерського корпусу російської армії, які зберігаються у Російському державному військово-історичному архіві у Москві. У послужних списках також вказувалися основні біографічні дані, освіта, перебіг військової служби та нагороди. Російські послужні списки велися аж до початку 1918 року. Найбільше вони стали у пригоді щодо визначення дат народження та перебігу військової служби у тих українських воєначальників, які загинули під час Визвольної війни 1917–1921 рр. Всього у Російському державному військовому-історичному архіві зберігається близько 500 тисяч послужних списків офіцерів, що у другій половині 19 століття й до січня 1918 року служили у російській армії. Вважається, що цей масив охоплює понад 60 відсотків всього офіцерського корпусу того часу. Послужні списки на решту офіцерів втрачено. В тому числі — і на деяких з тих, які відіграли неабияку роль у Визвольній війні 1917–1921 років. Зокрема, не вдалося віднайти послужних списків таких одіозних особистостей тих часів, як повстанські отамани Нечипір Григор'єв та Юхим Божко — обидва колишні штабс-капітани російської армії.

— Архівно-слідчі справи та анкети заарештованих вояків Армії УНР, які потрапляли до полону під час збройної боротьби, поверталися на батьківщину у 20-х рр. та потім заарештовувалися органами ДПУ, нарешті — були захоплені у різних країнах Східної Європи радянськими спецслужбами у 1945–1946 роках. Переважна більшість цих матеріалів зберігається у Державному архіві Служби безпеки України. Архівно-слідчі справи є надзвичайно цінним джерелом, оскільки в них можна виявити не тільки біографічні дані про заарештовану особу, а й матеріали про долю багатьох друзів та товаришів по зброї.

— Так звані «Списки за старшинством». Ці списки майже щорічно аж до 1917 року видавалися Головним штабом російської армії. Існують списки за званнями: генералів, полковників, підполковників, капітанів та ротмістрів. Видавалися також списки за фаховим розподілом офіцерського корпусу: Генерального штабу, інженерних військ, прикордонних військ, морського флоту, тощо. У цих джерелах публікувалася інформація біографічного характеру та наводився перебіг служби кожного офіцера, який належав до однієї з перерахованих вище категорій російського офіцерського корпусу.

— Некрологи в українській та російській емігрантській пресі. В українських виданнях найбільше некрологів вояків вміщено у спеціалізованих виданнях, таких як: «Вісті Комбатанта» (Нью-Йорк), «Вісті братства колишніх вояків 1-ї Української дивізії Української національної армії» (Мюнхен), «Українське Козацтво» (Чикаго), «Тризуб» (поновлене у Нью-Йорку видання), «Сурмач» (Лондон), «Дороговказ» (Торонто) тощо. У російських виданнях публікувалися некрологи переважно тих військових, що лише певний період часу служили в українських військах, але вже емігрували з білими арміями. Сучасні російські дослідники об'єднали в одному багатотомному виданні всі некрологи, опубліковані в російській емігрантській пресі. Ця праця під назвою «Незабытые могилы» видається стараннями співробітників відділу літератури російської еміграції Російської державної бібліотеки.