Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)

У 1919 р. — завідувач ветеринарної частини штабу Східної групи Дієвої армії УНР. З 01.06.1919 р. — начальник гігієнічно-санітарного відділу Головного військово-ветеринарного управління Військового міністерства УНР. Станом на червень 1920 р. — помічник начальника Ветеринарної управи Дієвої армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 191. — С 4; Спр 37. — С. 231–232.

(15.07.1897-17.07.1966) — сотник Армії УНР.

Народився у с. Пісочне під Харковом. Закінчив 2-гу Харківську гімназію, 2-гі курси Ново-Олександрівського сільськогосподарського інституту (Харків), Сергіївське Одеське артилерійське училище (01.07.1917). Останнє звання у російській армії — прапорщик.

Шевченко Володимир, фото 1950-х років («Дороговказ» — Торонто. — 1966 — Ч. 32)

Станом на 06.06.1920 р. — командир кінного полку Гайсинсько-Брацлавської бригади отамана Волинця. З 23.10.1920 р. перебував на посаді т. в. о. командира 3-ї легкої кінної батареї 9-го артилерійського куреня 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. 28.06.1922 р. закінчив Академічні курси Генерального штабу Армії УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у Чехо-Словаччині. З кінця 1929 р. очолював т. зв. «сектор досліджень» Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі, що збирав інформацію про становище в Радянському Союзі.

У 1930 р. закінчив агрономічний відділ Української господарської академії в Подєбрадах. У 1944 р. виїхав до Німеччини, а звідти емігрував до США. Помер та похований у США.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 167. С 156, Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ. — 2003 Наріжний С Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С 145; Дороговказ. — Торонто. — 1966. — Ч. 32

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 16-го стрілецького полку (Одеса). На початку Першої світової війни потрапив до австро-угорського полону. Останнє звання у російській армії — капітан.

У 1918 р. — командир куреня 4-го козацько-стрілецького (Сірожупанного) полку Армії Української Держави. У грудні 1918 р. — командир 2-го Сірожупанного полку військ Директорії. З 13.04.1919 р. — командир 4-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. У травні 1919 р. — командир окремого партизанського загону у складі Холмської групи Дієвої армії УНР.

Прохода В. Записки до історії Сірих // За Державність. — Каліш. — 1929. — Ч. 1. — С. 72–117.

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З 09.02.1918 р. — комендант штабу 2-го Запорізького куреня (з 15.03.1918 р. — полку) Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З грудня 1918 р. — командир 1-го Республіканського полку Республіканської дивізії військ Директорії. З червня 1919 р. — начальник штабу 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. 05.11.1919 р. був захоплений білими до полону. Подальша доля невідома.

Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. — Львів. — 1928. — С. 27; Альмендингер В. Симферопольский Офицерский полк, 1918–1920. — Лос-Анжелес. — 1962. — С. 25.

(15.07.1881—?) — генерал-хорунжий Дієвої армії УНР.

Народився в Одесі. Закінчив Одеське реальне училище, Одеське піхотне юнкерське училище (1901), служив у 60-му піхотному Замостському полку (Одеса). На початку Російської-японської війни перевівся до 146-го піхотного Царицинського полку, у складі якого брав участь у боях з японцями. У 1906 р. знов повернувся до 60-го піхотного Замостського полку. На початку Першої світової війни був переведений до 256-го піхотного Єлисаветградського полку, що розгортався з кадрів 60-го Замостського полку. Командував ротою та батальйоном. Полковник з 13.02.1916 р. З 28.08.1916 р. — командир 256-го піхотного Єлисаветградського полку. З 19.02.1917 р. — командир 633-го піхотного Ахалкалакського полку. Під час Першої світової війни був поранений та контужений, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю (24.05.1916, за бій 21.08.1915), відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, Англійським орденом Військового Хреста.

З серпня 1918 р. — помічник командира 18-го пішого Поморського полку Армії Української Держави. З лютого 1919 р. — начальник групи «Крукеничі» Української Галицької армії. З червня 1919 р. — начальник 15-ї бригади УГА. З липня 1919 р. — штаб-старшина армійського вишколу УГА. З вересня 1919 р. — штаб-старшина для доручень штабу Окремого кордонного корпусу УНР. З 01.01.1920 р. — перебував поза штатом Дієвої армії УНР. 05.06.1920 р. був приділений до штабу Армії УНР. З 03.07.1920 р. — командир 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР. З 01.11.1921 р. — генерал-хорунжий Армії УНР.