Валерій Бобрович - Щоденник сотника Устима

Минуло три доби. Нас вирішили перекинути в інше місце. Прийшли три ЗІЛи. І тут сталось непередбачуване: біля будинку, де був наш штаб, зібралось майже все населення села. Такий собі імпровізований мітинг. Староста звернувся до мене:

«Украінулі, не від’їжджайте. Ми за останній рік перші три дні спокійно жили й спали. Ми для вас щодня теличку різатимемо, цілковито беремо на себе утримання вашого загону. Зрозумійте - приходять абхази, кажуть:

- Чого вдома сидите, чого за нас не воюєте? І б’ють, грабують.

Ми їм: «Ми старі люди, ми греки». Не допомагає. Минулого разу спалили хату старого Стратіона, самого побили, ледь живий залишився.

Приходять грузини, те саме:

- Чого вдома сидите, чого за нас не воюєте? І знову б’ють, забирають худобу. Від вас ми отримали захист і спокій.

Перетворюватись на елінський гарнізон не входило в наші плани. Та й, як кажуть в одному грузинському прислів’ї, «кролик, що не хоче перетворюватися на яструба, йде на хутряну шапку». Або українське - «Крайня хата горить перша».

Кожна війна - це потрясіння, за кожного потрясіння нагору піднімається шумовиння, різний кримінальний набрід. Із чимось подібним нам довелося зіткнутись у Мігрелії. Події розгорталися на стику Гальського та Зугдідського районів, у зоні так званої безпеки. За договором про припинення вогню в цій зоні не мали права перебувати силові структури жодної з сторін. Порядок та безпеку мали забезпечувати миротворчі сили. Та зважаючи на те, що вони складалися з російських збройних сил, які ще не так давно відкрито брали участь у бойових діях проти однієї з сторін конфлікту (Грузії), про жодну безпеку не могло йтися. Російські миротворці, будучи гарантом миру і стабільності в дванадцятикілометровій зоні безпеки, не тільки не забезпечували мир, а зазвичай відкрито підтримували абхазькі бандформування, виконуючи роль прикордонників між Грузією та її невід’ємною частиною. Про підтримку бандугруповань та інші порушення грузинська сторона не одноразово доповідала керівництву КСПМ та спостерігачам ООН, але, на жаль, не було вжито жодних конкретних дій для припинення злочинів, як чисто кримінальних банд, так і самих РМС.

У вересні місяці я зустрівся в Тбілісі з представником уряду Абхазької Автономної Республіки в екзилі. Між нами відбулася розмова.

- Сепаратисти за підтримки військовослужбовців миротворчих сил тримають у страху мирне населення, здійснюють на них психологічний і фізичний тиск, тим самим продовжуючи політику етнічних чисток, насильницького вигнання місцевого населення з рідних місць. Для достовірності моїх слів, пане курінний, наведу лише кілька прикладів:

- Наприкінці серпня 1998 року захоплено в заручники абхазькими бойовиками, з метою отримання викупу, Бесіка Ехваію, 32 років, разом із Таріелом та Ніколозом Хубулава. Замордованого Бесіка, якому нелюди викололи очі, переламали ребра, руки, ноги, кастрували, а потім зарізали ножем, передали родичам у жовтні 1998 року.

- 14 лютого 2000 року до мешканки села Дихазурга 75-річної Тавели Міхая під’їхала автомашина «УАЗ» з написом «МС». Військовослужбовці вимагали погодувати їх. Отримавши відмову, спричинену відсутністю продуктів, миротворці стару розстріляли.

- 28 лютого 2000 року, близько половини десятої ночі, абхазькі бойовики на автомобілі «УАЗ» вдерлися на територію села Шамгона Зугдідського району, відкрили вогонь з автоматичної зброї та гранатометів. Було пошкоджено багато будинків, загинула худоба. На щастя, люди не постраждали.

- 15 травня 2000 року о 24 годині в селі Шамгона того ж самого Зугдідського району в зону дії російських миротворчих сил у черговий раз перейшли озброєні абхазькі бойовики з так званого міліцейського посту. Під час спроби угону автомобіля їм учинили опір місцеві жителі. У результаті бандитського нападу було вбито 28-річного Джейрана Хунцаріа та 28-річного Роланда Харчилава. Поранено Зазу Какуліа. З нападників було вбито бойовика, жителя села Агубедія Очамчирського району Маці Джінджолія.

І це лише невеликий перелік злочинів у так званій зоні безпеки. За неповними даними, починаючи з 1993 року, в Гальському та Зугдідському районах було вбито 1147 мирних жителів.

Беручи до уваги ваш досвід знищення окремих диверсійно-терористичних банд, пропонуємо розмістити ваш підрозділ у районі Інгурі.

З мого боку заперечень не було. Вже наступного дня я з хорунжим Пілігримом та снайпером Крісом поїхав у Зугдіді на рекогносцирування. Сама поїздка варта того, щоб на ній зупинитися докладніше.