Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Полк Синіх блискуче виконав покладене на нього завдання й заслужив на подяку, що її й висловлено командирові полку, але з одночасним підкресленням браку своєчасного донесення штабу Загону … Командир полку мав усі дані для свого виправдання (відсутність зорганізованого телефонічного зв’язку, недостатня кількість кіннотників і особиста участь у ліквідації большевиків), але відзначимо цей факт, щоб зілюструвати, як поступово вироблялася в довіреній мені частині бойова дисципліна, зо всіма її вимогами, що її дещо бракувало в початковій стадії формування нашої армії.

Біля 7-ої години ранку, 1-го червня, весь Загін з’осередився в м. Оринін. Втомлені нічним маршем вояки відпочивали, але спокій їхній порушено гарматною стріляниною з боку Слободи Рихтецької. Наш зв’язковий старшина, що весь час вартував біля телефону, почув гарячкову розмову поміж Слободою Рихотецькою й Кам’янцем Подільським: "гайдамакі наступают… петлюровци… давайте помощь… я вам ґаваріл прісилайтє патронов"… "Нє волнуйтєсь, товаріщ, всьо будєт сдєлано"… "Пошлі ви к …, вам там харашо в штабє, а ми тут єдва дєржімся"…

Було видно, що сполох і нервовість большевиків викликав демонстративний наступ відділу повітових комісарів, який на цю демонстрацію міг ужити лише біля одної сотні бійців… Незабаром із Кам’янця знову запитали Оринін: "Товаріщі! Что слишно про гайдамаков? Что долається у вас на учаскте?" Наш зв’язковий старшина відповів: "У нас спокійно. Люді гаварят, что в направленії на Кудрінци пошлі большіє сіли гайдамаков"… Відповів він у ролі совєтського урядовця в поштовому уряді м. Оринін. Ці фальшиві чутки нам пощастило передати навіть до штабу червоних у Слободі Рихтецькій. Ми не тільки чули розмови большевиків, але, часом, самі питали їх про ситуацію …

Нам було ясно, що червоне командування не підозрівало присутности наших сил у м. Оринін. З огляду на це, я вирішив залишити Загін 1-го червня в м. Оринін, з тим, щоб на другий день, ранком, продовжувати наступ. До Кам’янця залишалося ще до 18 кілометрів і тому треба було дати воякам добрий відпочинок. Комендантська сотня мала турбувати ворога на протязі всього часу нашого відпочинку, симулюючи головний удар в тому напрямку. 2-го червня демонстрацію наступу сотні наказано змінити. На протязі цілого дня першого червня, в районі розташування головних наших сил було спокійно. Я видав наказ: "2-го червня 1919 р., о годині 4-ій ранку, Загін розпочинає продовження свого наступу, з метою здобуття м. Кам’янець Подільський. 1-ий полк Синьої дивізії веде наступ уздовж шосе на хут. Казак; праворуч шосе, в тому ж напрямку, наступає Окремий курінь; 1-ий Чорноморський полк у резерві. Артилерія займе позицію, згідно з вказівками полк. Чижевського, в районі висоти 133,9".

Ворожа піхота в районі хут. Казак, безпосередньо прикривала зосередження ворожих сил на лінії Должок — м. Зіньківці. З захопленням нами хут. Казак, Рихтецька група червоних була б відірвана від Кам’янця. Крім того, ми знали, що на шосе, біля Підзамча, стояло на позиції до 12 ворожих гармат, що їх бажано було б захопити. Тому власне, нашим першим завданням було захоплення хут. Казак.

В призначеній наказом 4-ій годині ранку, 2-го червня, полк Синіх і Окремий курінь розпочали наступ, батареї стали на позицію, а штаб Загону зупинився на висоті 133,9. Приблизно о год. 7-ій ранку наші частини зупинилися в долині, на віддаль одного кілометра на північ від висоти 125.0. З боку Слободи Рихтецької знову було чути гарматниі стріли. Полк. Ольшевський доклав по телефону, що він тримає зв’язок із Синіми й умовився з їхнім командиром атакувати хут. Казак разом і водночас. Розвідки він не висилав, бо не хоче передчасно полошити ворога, який не дає про себе знати, виникав навіть сумнів, чи він є на тому хуторі.

Сонце вже добро пригрівало, але старий, досвідчений полк. Ольшевський ще не рушив свого куреня, бо, бувши спокійним і акуратним, він не міг розпочати наступу поки не переконався на власні очі, що все викопано так, як ним наказано. Полк Синіх давно вже зайняв був вихідну позицію і його молодий і енергійний командир, полк. Вишнівський, нудився й ремствував на пасивність Окремого куреня… Врешті, полк. Ольшевський доклав, що він приступає до наступу.

Наші лави швидко рушили вперед. Батареї на поготівлі чекали на наказ відкрити вогонь по хуторі Казак; полк. Чижевський слідкував з вис. 133.9, за посуванням піхоти. Наші лави піднялися на вис. 126.0, але минули її без жадного пострілу. Раптом почулися окремі спорадичні постріли, що перетворились у рясні, але за кілька хвилин знову запанувала тиша. Не минуло й 15 хвилин, як із напрямку на с. Должок залунали глухі гарматні вибухи, що далі перейшли в суцільний гуркіт і на наші батареї посипався залізний град. Полковник Чижевський відповів огнем по шосе, коло с. Должок, де стояли ворожі батареї. Розпочався поєдинок поміж нашою й ворожою артилерією. Червоні батареї виявили надзвичайну швидкість стріляння, що перевищувала швидкість наших батарей. Одну з наших гармат виведено зі строю. Ранені гармаші опинились у сфері обстрілу й їх не можна було з тієї сфери вивести. Один із командирів батареї запитав полк. Чнжевського: "Що робити?" Останній відповів: "Огонь!.. Огонь!.." Раптом і передки гармат рівнож опинилися під обстрілом. Командир батареї дав знак вивести коней, а козаки зрозуміли той знак інакше й кинулися до своїх гармат, щоб винести їх з-під обстрілу… Я побачив це і мені здалося, що батарея не витримала й кидала свою позицію, але батарея навіть і не думала про відступ. Обстріл наших батарей був остільки міцний, що їх іноді в диму й у поросі не було видно. Раптом обстріл цей припинився й ворожі гармати перенесли свій вогонь на висоту 139.9, де мій штаб мав свій спостережний пункт. Одною з перших гранат розбиту телефонний апарат і ранено телефоніста. За кілька хвилин упало до 50 гранат, але щтаб урятувало те, що земля була вогка й тому більшість гранат заривалась у землю, не вибухнувши. Обстріл нашого штабу розпочався зненацька й у короткому часі, також зненацька, припинився. Від полк. Ольшевського прибіг козак із донесенням, що окремий курінь, разом із Синіми, здобули хут. Казак. Ворожа піхота на хуторі, заскочена нашою атакою, після короткої перестрілки, майже цілковито знищена. Окремий курінь і Сині продовжують наступ на с. Должок; у с. Кадіївці виявлено якийсь відділ червоних.