Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

— Пане Отамане! Треба сховатися, бож це вже стріляють просто по нас — знову забрав я голос, але Петлюра не рушився з місця. З кожною хвилиною перестрілка набирала інтенсивности. Наша батарея розпочала обстріл гаю. Внизу, під насипом, санітари несли пораненого козака. Линше тоді С. Петлюра зійшов із насипу і ми вдвох залягли в рівчаку. Ще один раз я переконався, що Головний Отаман потрапить панувати над своїми нервами. У цей мент, по дорозі до мосту, наближалася піша сотня повстанців отамана Точило-Гурського. Довідавшись про присутність Головного Отамана, повстанні швидко переправилися через Збруч і повели наступ на гай. За годину на фронті був спокій і С. Петлюра від’їхав до Тернополя.

Як уже згадувалося, на західньому березі Збруча збереглися в доброму стані кілька рядів старих австрійських шанців, що стало нам дуже в пригоді: ми тримали на передовій лінії лише необхідну невелику варту з кулеметами, а решта вояків була розташована в найближчих селах. На відтинку Загону, через Збруч, малося два мости: один у с. Кудринцях, а другий — біля м. Скала. Під час посухи, р. Збруч можна було перейти вбрід у багатьох місцях. Ворог тримав свою передову охорону вздовж східнього берега Збруча. Головну увагу він звертав на напрямок сіл Кудринці, Слобода Рихтецька та м. Кам'янець Подільський й тому свої головні сили зосередив на лінії Слобода Рихтелька — Кадіївка — Должок, мавши резерву в м. Кам’янець Подільський. У м. Оринін червоні тримали сотню піхоти із сторожевою охороною в с. Гуків. З цих причин, найбільше бойових сутичок відбувалося в с. Гуків й Слобода Рихтецька. Перед нашим наступом на Кам’янець Подільський, повстанчий відділ Точило-Гурського вибив ворога з с. Гуків й тримав його в своїх руках. Наша розвідка працювала добре й тому сили й розташування ворога були майже докладно нам відомі. Бойові сили червоних, що стояли проти 16-го Загону, були наступні: а) 1 і 2 полки Басарабської дивізії, разом — 1000 багнетів і 8 легких гармат. Дивізія ця формувалася ще в московській армії, на початку революції, з мешканців Басарабії, якраз у районі Кам'янця Подільського. Большевицька влада залишила цю дивізію для заплянованої нею інвазії проти окупованої румунським військом Басарабії. б) Полк кордонної охорони — до 300 багнетів. в) Подільський полк — до 400 багнетів. г) Кінний відділ, що з нього пізніше з формовано кінну бригаду Котовського — до 150 шабель. д) Окрема гавбична батарея — 4 гармати.

Отже разом проти нас було: до 1700 багнетів, 12 гармат і кінноти —150.

Моральний стан совєтських військ не був нам докладно відомий, але можна було припускати, що не зважаючи на безладдя в їхньому запіллі, гострий догляд політкомісарів нівелював «революційну дисципліну» й сприяв витривалості червоних у бою. Треба підкреслити, що майже вся жидівська молодь Кам'янця Подільського зголосилася до большевицького війська й чимало з них були політкомісарами й командирами; було їх повно рівнож і в комуністичному Чека.

Щодо українського населення, то затьмарення й спантеличення його большевицькими демагогічними гаслами поволі уступило місце отверезенню. Реквізиції хліба в селян та контрибуції викликали спротив. Запідозрілі в «петлюровстві» були карані безпощадно. Особливо відзначалася своєю жорстокістю чекістка Соня, з походження жидівка. Вона сама розстріляла силу українців власною рукою, після нелюдського знущання над своїми жертвами. Найбільше імпонував їй наступний спосіб знищення своєї жертви: змусивши свою жертву лізти поміж її ноги, вона вбивала її стрілом із револьвера в потилицю… Чутки про це доходили до нас, але якось не вірилось у таку нелюдскість. На жаль, чутки ці справдилися на підставі зізнань безпосередніх свідків жертв «Чека», що їм пощастило якимсь чудом урятуватись. Само-собою, такі звірства витворювали серед нашого вояцтва виправданий антижидівський настрій. На це звернуто увагу й ужито всіх можливих засобів, щоб не допустити до яких будь протижидівських ексцесів, які лише деморалізували б наших вояків і плямували б військову гідність армії УНРеспубліки. Такий настрій серед 16-го Загону зліквідовано й здобуття Кам'янця Подільського не викликало яких будь антижидівських виступів. Не зважаючи на це, під час процесу в Парижі над убивцею сл. п. Симона Петлюри, цитовано з книжки жидівського журналіста «Погроми в Україні» згадку про погром, що його, нібито, вчинив у Кам'янці Подільському 16-ий Загін… (У книжці подано «3-тя дивізія»). Коли автор цієї праці увійшов був до судової залі, як свідок, то судовий оборонець вбивці, жида Шварцбарда, комуніст і рівнож жид, підняв повищу книжку й, махаючи нею в повітрі, закричав на всю залю: «Вуаля, анкор ен погромщик!» (Ось іще один погромщик!). Авдиторія суду, що складалася виключно з самих жидів, зареаґувала на цей театральний жест Тореса гучним сміхом…