Лідія Гулько - Залізна шапка Арпоксая

З найвищої точки виднокругу Гойтасир [1] Скіфський бог світла і покровитель війська, спадкоємець за суттю індоіранського бога Мітри, народженого зі скелі. прискав червоні стріли і прямо в Остапів двір. Розморені спекою, птахи забилися під розлогий кущ жасмину й не реагували на людські голоси, що линули з дерев’яної альтанки. І лише півень, у общипаному хвості якого стирчали дві золотаві пір’їни, пантрував дітей, що вешталися садом. До господаря обійстя завітав давній приятель. Підстаркуватий і малограмотний чоловік, але надзвичайно дружелюбний. Його знали в районі всі кури і собаки, а люди називали Екологом.

Чоловіки говорили впівголоса. Господарка Марійка, від якої віяв запах медикаментів, куняла.

Голос гостя звучав тривожно:

– Так шо, Яковичу, відстояти Гард вряд лі вдасьця. Чув, є рішення достроїти електростанцію. А раз є бомага, то самі понімаєте, – у атомщиків руки розв’язані.

– О-о, ті найбільш зацікавлені, щоб підняти рівень Південного Бугу.

– Шо ж воно виходит? Учені проти забудови. Села й города воюют за чисту мєстность. Зелені нас підтримуют. А тим гидолам, шо нагорі сидят, як горохом об стєнку.

– Невже в бюрократів не здригнеться серце і перлину Півдня України затоплять? Там же чорноземи сягають метрової глибини. На ділянці з порогами проводять змагання зі слалому.

– Не згадали, Яковичу, Буго-Гардівську паланку.

– І Буго-Гардівська паланка піде під воду. Ай-я-яй! А паланка не проста. Унікальна! Найбільша серед восьми територіальних одиниць Запорозької козацької республіки.

– Кость Гордієнко, Їван Сірко – атамани козацькі. Знаємо пісні про них. На свальбах співаємо.

Чоловіки помовчали. Остап Якович схвильовано сказав:

– Де бачено, щоб на місці геологічного розлому стояло поряд дві станції, одна з яких атомна? На серці тривожно, коли про це думаю. А куди діватимуть відпрацьовану воду? Або, не доведи Господи, аварії на якійсь станції?

– Куди… Понятно і вашому безхвостому півню – стікатиме в долину. А дальше попливе у Бух.

Золотавець сердито кукурікнув. Клюнув рябу курку, що лежала боком зі стуленими повіками. Ряба дригнула лускатою цівкою й сердито кудкудакнула. Рябу ліниво підтримав пташиний гарем.

Еколог сміхотливо кивнув головою у бік розкішного куща.

– Понімає.

Господарка війнула косами, проганяючи дрімоту. Немовбито досі брала участь у розмові, докинула:

– Таки нічому краян не навчила Чорнобильська біда.

– На жаль, – зітхнув господар.

– А пригадуєте, хлопці, як ми ставили свої підписи під протестом проти забудови Ташлицької станції, сподівання на нього покладали.

Еколог пожвавішав.

– О, тоді підписалось 200 тисяч патріотів Миколаївщини. Я лічно ходив хата в хату. Вулицю, де моя хата стоїт, на ноги підняв. Розказував людям, об’ясняв.

Марійка підняла праву руку і з пафосом дорікала комусь невидимому, але всесильному:

– Чому з нашою землею, на якій ми живемо, де могили наших пращурів, що заманеться, те й роблять? Чому не рахуються з нашими бажаннями? Тут же жити нам, нашим дітям.

Пані передихнула. На тих же високих децибелах напучувала «хлопців»:

– Не сидіть у холодку, склавши руки. Потрібно писати в газети, стукати у високі двері, об’єднуватися. Зі свого боку попрошу головного лікаря дати мені слово на п’ятихвилинці…

Остапа Яковича зачепив докір дружини, бо миттєво знайшов і для себе заняття.

– Школа влітку не працює. Але напишу статтю. Передам до редакції газети «Кривоозерщина». Хай опублікують.

Еколог морщив лоба. Яким чином підняти вулицю, де його хата? Проте чоловік не встиг прийняти рішення і його озвучити, як то мав охоту, – з ажурних лоз винограду, що обплітали альтанку, вистромилося три голови: дві чорненькі й одна білява.

– Мамо, що сталося? Чому так голосно говорите? – питав Мишко і смикав русявий острішок.

Мати незадоволено повела у бік сина рукою. Мовляв: коли розмовляють дорослі, не заважайте, гуляйте собі. Але Мишко, а з ним близнята, Катруся з Петриком, не сходили з місць. І для цього мали вагомі причини. По-перше, обнишпорили всі куточки саду. По-друге, ласували шовковицею. По-третє, на городі під огудиною знайшли огірочки і на місці їх схрумали. А коли проходили повз альтанку, то запідозрили, що дорослі говорять не про ціни на м’ясо чи бензин, а про цікавіше. Про що?