Олександр Удовиченко: Третя Залізна дивізія

Згідно з домовленням із повстанським отаманом Точило-Гурським, піші повстанці мали бути перекинуті ним до Кам'янця Подільського, щоб під час нашого наступу підняти там повстання; щождо його кінноти, то вона мала оперувати в той час у районі між Кам'янцем Подільським і Дунаївцями. Як можна було сподіватися, повстанський ватажок, Точило-Гурський, свого завдання не виконав і зник десь у невідомому напрямку…

Після аналізи загальної ситуація, я рішив атакувати ворога в його праве крило, що опиралося на м. Оринін і було найслабше червоними обсаджено. На підставі агентурних відомостей, ми знали, що ворог сподівався нашого головного удару з боку села Кудринці, в напрямку на Слободу Рихтецьку й далі, на с. Должок. Очевидно червоне командування прийшло до такого висновку тому, що такий напрямок був найкоротшою лінією (шосе), що вела до Кам'янця Подільського.

30 травня 1919 р., весь 16-ий Загін з'осереднвся в районі Скали. На відтинку від с. Кудринці до Дністра зайняли вихідну до наступу позицію сотні повітових командантів, що з них зформовано відділ, під командою полк. Ю. Ківерчука; в цьому відділі була значна кількість старшин у старшому віці. Полковникові Ківерчукові дано завдання демонструвати наступ на Слобідку Рихтецьку з таким найбільшим завзяттям, на який тільки його відділ спроможеться. Наказ наступу був короткий: «В ніч з 30 на 31 травня, 16 Загін зосереджується в с. Гуків, на шосе, що веде до м. Оринін. В ніч із 31 травня на 1 червня, о годині 1-ій, 16-й Загін, що його переіменовано 31 зрання на 2 п. Стрілецьку дивізію, вирушає колоною в напрямку на м. Оринін.

У авангарді 1-ий полк Синьої дивізії, під командою полк. О. Вишнівського. Завдання: здобути м. Оринін, вийти в запілля Рихтецької групи ворожих сил, розбити їх і зайняти м. Кам'янець Подільський."

Згідно і наказом, 16-ий Загін зосередився в невеликому селі Гуків. На дорозі витягнулися батареї, а на збоченнях стояла в колоні піхота, готова до руху. Курити й голосно розмовляти заборонено. Був темний вечір 31-го травня 1919 року. Добре нагодовані вояки частинно куняли, або й спали, а решта нудьгувала, чекаючи на початок наступу.

В одній з селянських хат, при світлі свічок, біля стола з маною на ньому, я давав останні вказівки командирам частин. Настрій у всіх був спокійний і розважливий. Полк. Вишнівському, що зо своїм полком ішов авангардом, доручалося захопити Оринін, по можливості, без стрілу, раптовим ударом, щоб не сполошити ворога на інших відтинках фронту й у самому Кам'янці Подільському. Ще раз звернуто увагу командного складу на конечність коректного заховання вояцтва серед цивільного населення здобутих місцевостей.

Вже наближалася північ, коли цілком несподівано приїхав знову Головний Отаман. Війшовши до хати, він привітався зо всіма з притаманним йому приємним усміхом. Я відрапортував про стан підготови до наступу, після чого Головний Отаман поінформував нас про загальну ситуацію на фронті нашої армії та висловив надію на те, що нам пощастить розбити ворога й тим забезпечити плацдарм для братньої Галицької армії, яка, відступаючи перед переважаючими силами польської армії, наближалася до р. Збруча. Вже доводила перша година ночі, коли Головний Отаман звернувся до нас із останнім словом: "Панове! Вашим завданням у першу чергу є здобути м. Кам'янець Подільський. На це вже чекає наш уряд, щоб туди переїхати. Я певний, що ви блискуче виконаєте це тяжке завдання. З Богом уперед! Щасти вам Боже!"

— На свої місця, Панове! — подав я команду.

Піднесені на дусі приїздом улюбленого свого Головного Отамана, командири частин вийшли з хати, віддавши належну пошану Отаманові. Я відпровадив С. Петлюру до його авта. Стиснувши мені на прощання руку, він сказав: "Вірю, Олександре Івановичу, що незабаром ми зустрінемось у Кам'янці".

Наступ на Кам'янець Подільський — 2-го червня 1919 р.

О годині 1-ій ночі, 1-ий полк Синьої дивізії вирушив авангардом до м. Ориніна, За якихсь півгодини рушили й головні сили Загону. Наступ на Кам'янець розпочався.

До м. Ориніна було біля 15 кілометрів, Около 4-ої години ранку одержано донесення від полк. Вишнівського. Він повідомив, що його полк дійшов до вис. 132.3, не зустрівши ворога. Вперед вислано розвідку, а полк, після короткого відпочинку, рушив далі. Як уже згадувалося, в штабі Загону бракувало коней і тому штабовці мусили йти пішки. Я й полк. Чижевський сиділи на конях, отже, фактично, тільки нас двох творили рухомий штаб. Біля висоти 132.3 наші головні сили зупинилися, а їхній "рухомий штаб" подався до авангарду. Ми заближалися вже до с. Юридики, а від полк. Вишнівського не було ще донесень; не було чути жадної стрілянини. При з’їзді до с. Юридика, край дороги, лежало кілька трупів червоноармійців; а серед села ми здибали одинокий віз із кулеметом і кількома "синіми" козаками. Від них ми довідалися, що 1-й полк Синьої дивізії заскочив ворога, унешкідливив його і рушив далі в напрямі Ориніна. Ми знайшли штаб Синіх уже в Оринині, в "Волосному Управленії". Полк. Вишнівський доклав, що, як у с. Юридика, так і в самому Оринині, він без стрілу заскочив червоних, що були сторожевою охороною большевиків, узяв їх до полону, виставив свою сторожеву охорону навколо м. Оринін й наказав до містечка вхід цивільним дозвволяти, але з нього нікого не випускати. Телефонний зв’язок із Кам’янцем навмисно не перервано й звідтіля вже червоні запитували, що робиться в Оринині та що чути про "гайдамаків". Командир сотні зв’язку Синіх відповів, що "пока что всьо благополучно і про петлюровскіх гайдамаков нічево нє слишно"…