Олександр Удовиченко: Третя Залізна дивізія

21-го травня 1919 року, я одержав призначення на становище Командира 16-го п. Загону й разом із цим попередження, що Загін мусить бути готовий до наступу на Кам'янець Подільський, що має розпочатися водночас із загальним наступом армії УНР, 1-го червня 1919 року.

Це призначення сталося цілком несподівано для мене, а попередження про наступ, що мав розпочатися вже за тиждень, звичайно схвилювало мене й викликало чимало думок про можливість виконання обов'язків і завдань, що їх покладено на мене особисто та на молоду, ще не спаяну частину, без належних, як мені тоді здавалося, бойових традицій. Як старший, так і молодший командний склад 16-го Загону був мені невідомий, як рівнож не знав я, що уявляє з себе козацький склад щодо дисципліни й бойової підготови. Незадоволення старших командирів своїм попереднім начальником, полк. М. Шаповалом, що його вони задемоистрували, виславши до Головного Отамана делегацію з проханням замінити їхнього командира Загону, насувало думку про можливість існування в Загоні духу «отаманії»… Але всі мої побоювання й негативні припущення зникли з хвилиною, коли я пізнав ближче командний і козацький склад Загону.

У м. Борщеві відбулася моя перша нарада з командним складом 16-го Загону. На нараді були присутні: к-ир 1-го полку Синьої дивізії, полк. О. Вишнівський, к-ир 1-го полку Чорноморського Коша, полк. Є. Царенко; к-ир Збірного куреня, полк. В. Ольшевський; к-ир Кінногірського дивізіону, полк. О. Алмазов: полк. Г. Чижевський, сот. М. Чижевський та кілька інших старшин. На нараді виявилося, що новий командир Загону мав до своєї диспозиції видатних, національно-свідомих українських патріотів-командирів, що готові були жертвувати своїм життям в ім'я національних ідеалів. Кожний з них мав бойовий досвід і командний стаж; кожний був повний національного горіння, активности й рухливости. Треба спеціально підкреслити, що кожний з них мав свої окремі позитивні якості.

«Ми прагнемо чину й самопосвяти в боротьбі. Нам обридло партійне безладдя, безвілля, зневіра й отаманія. Ми хочемо твердої влади, рішучости й досвідченого керування в бою, а не так як це було дотепер, в наслідок чого Загін поніс, без потреби, тяжкі, неніджалувані втрати»

Ось такі прагнення почув я від командирів на нараді; на цій же нараді з’ясовано ними ті причини, що змусили були старший командний склад Загону просити Головного Отамана призначити нового Командира Загону. Причини були так обґрунтовані, що підозра отаманії в Загоні відразу в мене відпала.

Думки й заяви, що їх висловлено на нараді, свідчили, що серед українського вояцтва наростали нові течії, прагнення до дисципліни й до боротьби з отаманією, а головне — бажання-прагнення завести тверду владу в війську та державному центрі. Партійна гризня, що відбувалася в центрі, підривала його авторите в армії й зводила майже на нівець працездатність уряду. Тенденція політичних парій прищепити в армії ту чи іншу партійну доктрину, або втягнути до партії окремих вояків, а часом і цілі частини, викликала серед вояцтва, що добровільно несло на жертівник визволення України своє життя, ферменти й обурення, не кажучи вже про те, що така партійна тенденція ослаблювала дух і боєздатність армії.

Наше вояцтво здавало собі справу з того, що без усунення цих жалюгідних явищ, Уряд і армія УНР не будуть спроможні виконати в повній мірі їхні тяжкі завдання. Такі настрої панували в «низах» армії, але нарада в Борщеві ствердила, що серед командного складу й козацтва 16 Загону такі настрої прийняли цілком виразно-тверді форми. При такому настрою в Загоні, що перейшов до 3-ої дивізії як основа його бойових дій на фронті в 1919 році, мені було легко приступити до виконання обов'язків командира Загону.

Дивізія розпочала старанну підготову до наступу. Поповвалися запаси амуніції й харчів. З постачанням харчів не пішло легко. Дивізія перебувала в районі, що підлагав Команді Української галицької армії (Чортківська округа). Начальник округи, отаман Горобко, поставився до «наддніпрянців» недоброзичливо й тільки не допомагав харчами своїм східнім братам, але навіть протестував з того приводу, що постачання дивізії купувало харчі в його районі…

Несподівано до дивізії приділено 4-ий Гарматний полк (три батерії) з корпусу Січових Стрільців, що тимчасово перебували в складі УГА (не змішувати з УСС). Як матеріяльна частина батарей так і коні були в доброму стані. Взагалі ці батареї робили найкраще враження. Зате безнадійною виглядала справа організації кінноти за браком коней … Як у полках, так і в штабі дивізії не було ні одного кіннотника; коней не вистачало навіть для старшин штабу дивізії. Решта штабу відбувала переходи пішки. Усе це разом ускладняло керування дивізією і рухливість штабу.