У той час Чорноморці йшли походним порядком із с. Теклівки. де перебували в резерві, до хут. Казак, для забезпечення нашого правого крила. Їм наказано захопити одним курінем с. Кадіївці. Я з моїм штабом вирушив до хут. Казак.
Полк Синіх і Окремий курінь наступали довгою лавою, переслідуючи відступаючого ворога. Батарея 1-го полку Синьої дивізії, під командою хор. (пізніше сотника) Шури Бури, доковувала надзвичайної хоробрости, мавши всього лише одну гармату. Вона весь час трималася на лінії своєї піхоти. Стріляючи прямою наводкою, гармата пропускала свою піхоту вперед, потім знову на кар'єрі випереджувала її і знову прямою наводкою крила вогнем ворога. Ця батарея, пізніше збільшена ще раз добутою від червоних гарматою, придбала собі своїми героїчними чинами велику славу в 3-ій дивізії. Її командир, сотник Шура Бура, разом із кількома своїми гармашами, героїчно вмерли, у числі 359 розстріляних червоними під м. Базаром, під час 2-го Зимового Походу.
Сонце вже добре допікало. Стомлена наша піхота наступала поволі, але настрій панував бадьорий. В різноманітних, у декого вже подертих, убраннях, з неголеними, спітнілими обличчями, ці скромні герої блискуче виконували своє бойове завдання "Слава вам, брати!" — вітав я їх, а у відповідь по всій лаві гучно-завзято лунало: "Слава Україні! Слава!"…
Брак кінноти став нам значно на перешкоді до належного переслідування ворога, що, відступавши, перестав навіть відстрілюватися. Найбільше цікавило всіх, чи пощастить захопити ворожі гармати. Повстанці Точило-Гурського повинні були не пропустити через Кам'янець. Вибух трьох наших шрапнелів над Кам’янцем був сигналом для початку повстання в самому місті, що його мав підняти, згідно з домовленням, Точило-Гурський. Ніякого повстання не було, бо, як уже згадувалося, "отаман" Точило-Гурський, разом зі своїми повстанцями, звик у невідомому напрямку… Отже, ворожі гармати щасливо уникнули захоплення їх нами.
Тим часом наші батареї перейшли вже на нову позицію, біля хут. Козак і були готові підтримати свою піхоту. Чорноморський полк повідомив, що в с. Кадіївці ворога нема й тому його скеровано до хуг. Казах. З м. Оринін звітував старшина, що залишився там біля телефонного апарату, про розмови, які відбулися між червоними штабами. Зі Слободи Рихтецької телефонували зранку до Кам'янця Подільського:
— Знову наступають гайдамаки; сили їхні великі, шліть резерви; — і кожне речення кінчалося непристойною лайкою…
— Товаріщ! Товаріщ! Успокойтєсь! Перед вамі только незначітєльния сіли петлюровцев! — весь час повторював у відповідь Кам'янець Подільський.
Коли розпочався був бій поміж нашою й ворожою артилерією, зі Слободи Рихтецької все запитували:
— Кто стрєляет? Кто стрєляєт? Гдє гайдамакі?
— Ета сволочь наступает с Ориніна — відповідали з Кам'янця.
Врешті-решт, з Кам'янця перестали відповідати, а роззлощений комуніст у Слободі Рихтецькій закінчив свою розмову досить "красномовно":
— Сволоч! П'яткі намазалі салом…
Біля 16 год. по полудні, наша піхота зайняла с. Должок і Підзамче. Ворог зник, разом із його артилерією. Там, де стояли гармати червоних, коло шосе, численні розривини землі навколо й калюжі крови свідчили, що наші гармаші стріляли влучно. Селяни оповідали, що ворожі батареї не витримали нашого огню й повною ходою зникли в напрямку на Кам'янець Подільський.
Раптом, з боку залізничної станції Кам'янця, загуркотіли гармати й на простір, що на ньому збиралася наша піхота, знову посипався град гранат. Нашим батареям не тяжко було виявити позицію ворожих гармат і в швидкому часі відповісти червоним "гарним за добре". За 10–15 хвилин ворожі гармати замовкли й наша артилерія перенесла свій вогонь на шосе Кам'янець — Дунаєвці, що був шляхом відступу ворога. Рихтецька група червоних відступала безладно на південь, у район Жванчика, а звідти вздовж р. Дністер, на схід. Сотня повітових комендантів зайняла Сл. Рихтецьку, виконавши своє завдання. Біля год. 18-ої, на всьому фронті наступив спокій. Бій за Кам'янець Подільський закінчився нашою перемогою і місто чекало на прибуття Уряду УНР.
Переможна наша група стягалася до району Підзамче, пройшовши з боєм 18 кілометрів. З Кам'янця почали прихопити до нас його мешканці. Вонн висловлювали свою щиру і велику радість з приводу звільнення від большевиків і відновлення влади УНР; від них ми довідалися про жорстокість "Чека" й про сотні розстріляних "петлюровців". Далі вони оповідали, що жидівська молодь уся пішла до червової армії та що всі політ-комісари були жиди. Взагалі, найбільше обвинувачень-обурень висловлено ними на адресу жидів. Як уже підкреслено раніше, такі оповідання не могли не викликати серед наших вояків певних емоцій протижидівського характеру і тому, про що рівнож зазначено перед тим, вжито відповідних заходів для забезпечення в місті спокою й порядку взагалі, та під час переходу через нього бойових частин, зокрема.
Читать дальше