Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

На це знову ніхто не обізвався. Тоді я сам почав розмовляти й пояснювати, хто ми й чого ми бажаємо.

— Це наші! Наші!.. Це українці телефонують!.. Вони під самим містом!.. — почув я жіночий голос.

"Наші"! Скільки щирого зворушення викликало це одне слово… Ми — їхні, ми не одні, нас чекали… Нехай ця поштова урядника відчує вдячність українського вояка за це одне слово: "Наші"! (Пізніше виявилося, що це була пані С. Косенкова.)

Незабаром до скромної селянської хати, де перебував наш штаб, під’їхали два авта з представниками міста. На жаль, не пригадуємо їхніх прізвищ. Вони щиро привітали наше військо й закінчили: "Ми є до вашої диспозиції".

Найбільшу увагу звертала на себе своїм специфічним одягом дебела постать жидівського рабина. Розмова з представниками міста відбулася коло шосе, в присутності чисельного натовпу вояків. Я подякував за привітання й відповів короткою промовою, головна суть якої звелася до наступного:

— Я не маю сумніву, що все українське населення щиро радіє поверненню влади УНР, але в місті залишилося чимало большевицьких агентів, що могли б спровокувати вояків і викликати серед них почуття помсти. Жидівська людність особиво завинила в тому, що її молодь пішла до червоної армії, билася проти нас — війська УНР — і спонтанічно спричинилася до терору, від якого найбільше потерпало українське населення. Я прошу представників міста вплинути на населення Кам’янця, щоб із прибуттям українського війська наступило мирне, нормальне життя в місті. Жадних актів помсти не буде допущено, а з тими, хто порушить спокій, поступимо згідно з законом воєнного часу.

До представників жидівських мешканців Кам’янця я звернувся окремо. Зміст мого звернення до них був такий:

— Жидівське населення є громадянами УНРреспубліки, але воно ставило найбільший опір національним прагненням українського народу. Події в Кам'янці Подільському є яскравою досадною ілюстрацією такого їхнього поступування… Українська влада не допустять безладдя й погромів, але зі свого боку я прошу негайно відкрити замкнені крамниці й допомогти нам дістати ЗА ГОТІВКУ все те, що наразі найдошкульніше бракує воякові: білизну, взуття, одяг, мило, тютюн і т.і. У ваших потайних підземних склепах цього добра вистачить на цілу армію. Це все, про що я вас прошу.

У відповідь жидівський рабин пообіцяв, що все це виконається й зазначив, що жидівське населення вірить у те, що українська влада дотримає в місті порядку. "Щождо нашої молоді", — додав рабин, — "то ми не можемо за неї відповідати, бо вона вас не слухає"…

Ця розмова, що провадилася прилюдно, зробила на козаків заспокоюючий вплив. Після того, як рабин скінчив свою прилюдну коротку промову, він звернувся до мене й шепотом сказав: "Жиди можуть добровільно зібрати гроші, як контрибуцію, в сумі 5 000 000 карбованців, аби тільки в місті був спокій"…

Само собою, така жидівська "тактика" обурила нас і пропозицію "добровільної контрибуції" з місця відкинуто. Як саме жидівське населення додержало свою обіцянку, мова буде далі. З повищого видно, що нами вжито всіх можливих заходів, щоб жидівське населення не потерпіло від помсти за свої гріхи проти українців. Усе ж, як я вже згадував, це не перешкодило жидівському журналістові, Чіриковірові, обвинувачувати мене й мій командний склад у погромі в Кам'янець Подільському… Так ширилися по цілому світі жидівські наклепи про погроми, що їх нібито чинила українська армія. За весь час існування української влади, в Кам'янці жадного погрому не було.

Представники від'їхали, а перетомлені вояки могли нарешті спокійно переночувати, після тяжких боїв.

До Кам'янця Подільського вирушив тільки 1-ий курінь полку Синіх, мавши 3-тю сотню в авангарді. Коли ця сотня перейшла т. зв. Турецький міст і почала входити до міста, раптом її обстріляно з рушниць. Стріляли з будинків і вікон. Вибухло кілька гранат. Ця несподіванка викликала замішанину в рядах 3-ої сотні. Козаки почали обстрілювати будинки. Наспіла решта 1-го куреня, але стрілянина як раптом розпочалася, так раптом і припинилася. Що саме трапилось і хто саме стріляв, так і залишилося невиясненим. Обшуки і будинках, що з них стріляли, нічого не виявили.

1-ий курінь синіх пройшов через усе місто спокійно, не виявивши ворога й виставив сторожову охорону вздовж північної околиці міста. Донесення про це викликало відпруження і решта, Загону провела ніч з 2-го на 3-те червня без перешкод. На другий день, частини Загону, пройшовши через міст і місто. обсадили позицію по лінії с. Мукша Боришковецька-свічний завод і далі, до р. Смотрнч. Під час переходу міста, стежі Синіх ішли по всіх вулицях, а на всіх перехрестах чатували козаки з тимчасово підпорядкованої 3-тій дивізії, окремої сотні, сотника Афнера.