Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Автопанцерник чимало дошкулював Чорноморському полкові. Сотник Годило-Годлевський рішив захопити цю бронемашину кількома козаками. Ці відважні козаки заховалися в лісі, біля с. Гуменці, й коли автопанцерник минав їх, вони заатакували його кулеметним огнем і ручними гранатами. Унерухомлений автопанцерник, разом із забитою обслугою, прийшлося залишити, дещо його ушкодивши.

Бої 4-го червня, на протязі цілого дня, ствердили, що червоні, зміцнені резервою, опритомніли від поразки і знову були здібні до агресивної акції. За цей день ми втратили забагато на наші запаси амуніції, що її нам так бракувало. Усеж, мене найбільше турбувало те, що ініціятива перейшла до рук ворога. Прийнявши на увагу ці несприятливі для нас обставини, я прийшов до переконання, що найбільше відповідним виходом із них буде наш протинаступ. До такого висновку спонукувало ще й те, що Запорізька Січ отамана Божка, яка мала перервати ворожий фронт у районі м. Волочиська, не спромоглася цього виконати. Наступ нашої групи в напрямку на м. Дунаївці був би поважною загрозою запіллю тієї ворожої сили, що стояла проти Запорізької Січі й тим самим допоміг би от. Божкові виконати покладене на нього бойове завдання.

Пізно ввечорі, коли на фронті вже все затихло, з боку Кам’янця Подільського, до садка, що в ньому була позиція нашої батареї, в'їхало авто з кількома особами в військовій уніформі. Змучений цілоденним боєм і спекою, старшина-гарматний спостерігач, як рівнож Комдив, із зацікавленням придивлялися з даху на висідавших із авта старшин. За кілька хвилин на горищі будинку "малолітніх злочинців" з'явилася постать старшини середнього віку, з запорізькими чорними вусами. Обережно висунувши голову через вікно на дах, він запитав:

— Панове! Хто тут є командиром дивізії?

— Я! — відповів Комдив, що лежав за димарем. — Що Вам треба?

— Я військовий міністер Сиротеико! — відрекомендувався старшина.

Появлення Військового міністра було остільки несподіваний, що сполошений Комдив миттю піднявся і, тримаючись одною рукою за димар, почав рапортувати: "Пане Міністре! 3-тя дивізія провадить бій"…

— Ради Бога!.. Не треба!.. Лежіть!.. — не дав докінчити п. Сиротеико й потягнув Комдива за ногу.

— Що у Вас тут робиться, пане Полковнику? Чому така стрілянина?

Здивований таким запитанням, Комдив відповів:

— Воюємо, пане Міністре… А стрілянина тому, що йде бій…

— А чи не могли б Ви, пане Полковнику, поменше стріляти, бо стрілянина дуже нервує всіх у Кам'янці й тому урядові установи не можуть нормально працювати. Чи не могли б Ви посунутись трохи вперед, бо тоді було б спокійніше в Кам'янці.

Комдив пояснив, які саме причини примусили дивізію тимчасово зайняти цю позицію й додав, що дивізія перейде через день до наступу.

— О! Це добре, Пане Полковнику. Дякую. А скажіть, Пане Полковнику, чи Ви певні, що підете вперед? А може… може будете відступати? — знову наївно запитав пан міністер…

— Сподіваємося, що підемо вперед, Пане міністре! Для того й переходимо до наступу.

— О! Це добре… добре… Спасибі. Щасти Боже!

Я запропонував панові Військовому міністрові піднятися на дах і оглянути позицію, але він тільки махнув рукою і почав сходити вниз.

Від'їжджаючи, п. Г. Сиротенко обіцяв прикласти всіх зусиль, щоб допомогти дивізії придбати необхідні матеріали й наприкінці додав:

— Так, будь ласка, посуньтесь наперед?

Це була моя перша зустріч із п. Сиротенком. Розмову з ним я передав без жадного переборщення; ще й досі є живі свідки, що чули її.

Наша військова агентура повідомила, що на завтра, 7-го червня, ворог планує новий наступ, зміцнений свіжими силами. Новими свіжоприбулими силами червоних були ті, що, відступили зі Слободи Рихтецької до м. Жванець, прийшли звідтіля до м. Дунаївці. Добре, що військовий міністер від'їхав ще перед одержанням мною агентурного звіту, бо він був би "ся напудив". Аґресивні заміри ворога вимагали або випередити червоних своїм наступом, або допровадити до зустрічного бою і то тим більше, що до оборонного бою нам бракувало амуніції. На запевнення військового міністра стати нам щодо цього в пригоді покладатися було годі, а наш наступ давав нам шанси здобути амуніцію від ворога.

Від штабу армії жадних відомостей не постуляло. По чутках, Запорізька Січ ще не перемогла ворога під Волочиськом. Перед шишки фронтом ворог займав ту саму позицію на північний схід 1 схід від м. Кам'янця Подільського. 3 огляду на несприятливі топографічні умови (відкрита місцевість), я вирішив нанести удар у ліве крило ворога, а району с.с. Колубаївці й Безносковці. Зранку, 4-го червня, нашу групу перегруповано в наступний спосіб: