Але на цьому не скінчалося. За тиждень, коли ми були в тяжких боях на протибольшевицькому фронті, в одній газетці, лівопартійного напрямку, що виходила в Кам'янці, вміщено, з приводу повищого інциденту, статтю з брутальним нападом на мене й мій командний склад. Нас усіх обвинувачували в "контр-революційних гріхах" і "зраді українській революції"… Мені персонально надано в тій статті епітет "вовк в овечій шкірі", з яким треба "жорстоко розправитися", бо такі особи "стають на перешкоді революційній боротьбі українського народу"…
Прикро було читати таку безглузду статтю наших есерівських "інтелігентів", та ще в той час, коли уживалось неймовірних зусиль, щоб перемогти споконвічного ворога України; прикро не так за себе, як власне за ту Україну, що в такий рішальний для її державности час, має серед її проводу таких політичних невігласів… Зрозуміло, що така ганебна стаття викликала була загальне обурення в наших бойових частинах. До редакції вислано нашим штабом листа з вимогою вмістити в черговому числі газетки залучений докладний перебіг інциденту з червоним прапором, але редакція відмовилася це зробити. Тоді до редакції делеговано двох старшин із дорученням ужити всіх заходів до змушення редакції вмістити нашого листа. Усе закінчилося тим, що редакція дала слово спростувати закиди, але того свого слова не додержала, а дивізія була на фронті, що все далі віддалявся від Кам'янця, отже, не мала можливосте реагувати на нечесне поступування редактора. Головний Отаман, відвідуючи фронт, висловився проти реагування, "бож провокатори не гідні такої чести". "Коли б ви знали, що мені приходиться терпіти від цих панів", — додав Петлюра…
У комендатурі міста ми довідалися від сот. Гончаренка про хід збірки білизни, взуття, тютюну, що їх так урочисто обіцяли перевести представники жидівської громади. Наслідки були більше ніж сумні: до 40 пар брудної, подертої білизни, жадного взуття, 5–6 фунтів тютюну… Це й було все те, на що спромоглася була жидівська громада. Обдурили… Відвідавши ранених у шпиталі, я якнайшвидше, з невеселим настроєм, покинув тимчасову столицю України. По дорозі зустрінув відбите нами від червоних авто, що його тягнули коні до Кам'янця для направи.
Розділ X
Перейменування на 3-тю п. Стрілецьку дивізію. Тимчасове прикомандирування до дивізії кінного Лубенського полку. Наступ на Міньківці й Нову Ушицю
У середині червня 1919 року мою 2-гу дивізію перейменовано на 3-тю п. Стрілецьку дивізію; 2-гою дивізією стала Запорізька Січ отамана Божка. У зв’язку з цим, 1-ий полк Синьої дивізії перейменовано на 7-ий Синій полк; 1-ий Чорноморський полк — на 8-ий Чорноморський полк і Окремий курінь на 9-ий Стрілецький полк. До 9-го полку ввійшли окремі курені: Запорізький Загін і Буковинський курінь. Склад 3-ої дивізії був наступний:
7-ий Синій полк — 600 багнетів. К-ир полку — полк. О. Вишнівський;
8-ий Чорноморський полк — 700 багнетів. К-ир полку — полк. Е. Царенко;
9-ий Стрілецький полк — 900 багнетів. К-ир полку — полк. П. Шандрук.
3-тя гарм. бригада — 12 легких і 4 гавбичних гармат. Полк. Г. Чижевський;
Інженерний курінь — в стадії формування. Полк. Харченко;
Запасовий курінь — полк. Г. Стефанів; він же — начальник тилу дивізії;
К-ир дивізії — ген. штабу полк. О. Удовиченко;
Помічник к-ра дивізії — полк. В. Ольшевський;
Нач. Штабу дивізії — ген. штабу сотн. Татаринців; пізніше — сот. Залозний;
Тимчасово прикомандирований до дивізії кінний Лубенський полк (фактично — рештки колишнього Лубенського полку). К-ир — сотн. Поплавський.
Варто коротенько згадати історію Кінного Лубенського полку:
У 1918 році, за гетьмана Скоропадського, полк належав до Сердюцької дивізії, під назвою Сердюцький Кіннокозачий полк. Після протигетьманського повстання, за часів Директорії, полк увійшов до складу 1-ої Січової дивізії, під назвою "Кінний Лубенський полк", у якій перебував до весни 1919 року. У березні того року, полк перейшов до складу "Команди відтинку ч. ІІІ Східнього фронту", що його місце постою було за р. Збруч. У м. червні Лубенців прикомандировано до 3-ої Стрілецької дивізії.
Від часу протигетьманського повстання, Лубенський полк був постійно в походах і боях. Під час походів, частину його перекинуто під Полтаву, звідтам повернено до Києва й приєднано до полку. Полк у повному своєму складі ввійшов до 1-ої Січової дивізії, разом із нею вирушив із Києва й разом прикривав у боях відступ армії УНР. У районі Коростеня полк мав тяжкі оборонні бої з китайською совєтською дивізією і в цих боях записав славну сторінку своєї історії. У той час бойовий оклад полку доходив до 250 щабель.
Читать дальше