Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Намацавши позицію червоних гармат, що стояли в яру, за м. Нова Ушиця, ми розпочали її обстріл гавбичними гарматами.

Ступенево ворожі гармати зменшили свій вогонь, а потім і зовсім замовкли. Було видно, що ворог шикувався до відступу. Піхота 9-го полку, наблизившись до ворожої позиції, перейшла до атаки. Залунало голосне "Слава!" На витримавши удару, червоні розпочали безладний відступ. Панцерник "Отаман Петлюра", переслідуючи їх, сунувся в напрямку на Нову Ушицю. Він проскочив через це місто, спустився до яру, але вилізти з нього вже не міг, бо мотор "застрайкував"; застрягнувши, панцерник чекав там аж поки наша піхота не витягнула його звідтіля. По полудні, 14-го червня, 3-тя дивізія зайняла м. Нову Ушицю й с. Іванківці Населення дуже радісно вітало наше військо.

У боях за Міньківці й Нову Ушицю, Запорізький Загін і Буковинський курінь мали свої перші бойові христини в складі 9-го Стрілецького полку. Почавши від к-ира, полк. Шандрука, який дуже вміло керував боєм полку, старшина й стрільці полку — всі разом — задемонстрували найкращі якості бійця, а решта частин 3-ої дивізії переконалася, що 9-ий Стрілецький полк буде вірним і надійним побратимом зброї. Те саме стосується й Буковинського куреня. Взагалі, після цих боїв, зарисувалося бойове обличчя 3-ої дивізії. Вже виразно накреслювавлась її доктрина. На першому місці: дисципліна, вперед, маневр.

Врешті пощастило нав'язати телефонний зв'язок зі штабом армії, після його прибуття до м… Ярмолинці. Він повідомив нас, що 2-га дивізія йде через м. Солодківці до м. Ялтушків і що наша армія провадить тяжкі бої в районі м. Проскурова. Водночас штаб армії підкреслював, що 3-ій дивізії дається повна ініціятива щодо руху і маневру, але черговим її завданям є: "захоплення м. Могилева, перерва залізничного сполучення Жмеринка-Могилів і дальший наступ на станцію Вапнярку".

Ще в м. Дунаївцях, 3-тя дивізія здобула від большевиків особове авто. Тому, що воно було трохи ушкоджене, його відправлено до Кам'янця для направи. Направлене авто мало повернутися до 3-ої дивізії, але військовий міністер, п. Сиротенко, реквізував його для себе… Для певности, з його наказу, біля авта поставлено військову варту. На прохання Комдива повернути авто, бо воно є власністю дивізії, п. Сиротенко відповів телефонограмою. Що авто потрібно йому для роз’їздів (очевидно по місту) більше, ніж дивізії…

Наводимо цей факт, як ілюстрацію до взаємовідносин поміж дієвою частиною та військовим міністром.

З Кам'янці Подільського повідомлено, що на заклик Комдива до української молоді вступати до українського війська, 200 молодих хлопців вирушило до дивізії. Ми всі дуже зраділи цьому патріотичному вчинкові нашої молоді.

На 15 червня загальна ситуація на фронті 3-ої дивізії виглядала так:

Наша розвідка намагалася війти до с. В. Струги, але ворог змусив її відступити. Наші кінні роз’їзди обстріляно з м. Заміхова. Згідно з аґентурними інформаціями, м.м. Солобковці, Зіньківці й Ялтушків зайняті ворогом; досить сильні з’єднання червоних складаються з піхоти, кінноти й артилерії. Від селян ми довідалися, що м. Стару Ушицю, над р. Дністром, зайнято якимсь ворожим відділом. Зв’язку з 2-ою дивізією ми не мали й тому не знали, де саме вона перебуває. Складалося враження, що 3-тя дивізія влізла в "мішок", що його ворог ось-ось зможе зав’язати… Виникло питання, чи нам продовжувати рух наперед, чи затриматись і звільнити від ворога район обабіч розташування дивізії й тим забезпечити її від небезпеки прикрих несподіванок. Теоретично це було доцільним, але на таку операцію дивізія не мала відповідних сил; крім того, на це потрібно було б витратити чимало часу, а ми його не мали з огляду на поважне завдання загально-армійського характеру. Прийнявши під увагу, що стратегічне й політичне становище армії УНР вимагало якнайшвидшого просування 3-ої дивізії вперед для опанування, по можливості, якнайбільшого терену, щоб полегшити армії розгортання й ділання, а разом із тим і підготовлення плацдарму для зосередження української Галицької армії й забезпечення її вільного й безпечного від ворога терену, на той випадок, коли вона буде змушена натиском польської армії перейти на східній берег р. Збруча (як відомо, це й сталося в половині липня 1919 року), я вирішив іти вперед, себто продовжувати наступ.

Назагал стратегічне становище 3-ої дивізії було дуже небезпечне, бо вона висунулась значно вперед, залишивши решту нашої армії далеко в тилу й тому могла бути відрізана ворожим військом від неї. Таке становище спонукало мене, перед тим, як видати наказ про продовження наступу, скликати на нараду командирів частин, щоб зазнайомитись із настроєм як їхнім, так і частин, бо в перспективі могла повстати конечність прориву в запілля ворога й переходу на партизанщину й про таку можливість мусіли знати довірені мені вояки. Як і треба було сподіватися, командний склад дивізії добре розумів як тодішнє становище армії, так і самої дивізії, й тому всі висловили свої думки ідентично: "Тільки вперед!" Такий настрій старших командирів остаточно скріпив моє рішення й тому я видав наказ дивізії продовжувати наступ зранку, 15 червня, й того ж дня здобути м. Курилівці Муровані.