Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Котовський і Криворучко зробили сумну кар’єру в червоній армії. Котовський, зі своєю кіннотою, спричинився до остаточної ліквідації повстанського відділу отамана Юрка Тютюнника, в листопаді 1921 року. Він же був одним із тих, що підписали смертний вирок нашим славним 359 воякам, що загинули геройською смертю під м. Базаром 21-го листопада 1921 року. Як ми вже згадували, своє життя він скінчив несподівано, застрілений своїм адьютантом у м. Балті в 1924 році. Криворучка засуджено на смерть червоним військовим судом за "зраду революції", разом з командувачем київської військової округи Якірем, жидом із Бесарабії.

Відомості про ворога, що їх одержано штабом 3-ої дивізії від полонених, дали змогу зорієнтуватися щодо замірів червоного командування. Вони були такі: затримати 3-тю дивізію перед с. Велика Струга, щоб уможливити головним своїм силам підготовитися до бою під м. Курилівці Муровані й розбити її в тому бою. Так чи інакше, але штабові 3-ої дивізії треба було рахуватися, що ворог не віддасть цього містечка без міцного спротиву. До м. Курилівці Муровані залишалося ще 25 кілометрів й через те, правдоподібно, червоні не сподівалися нас ще того самого дня. Прийнявши це під увагу й бувши певним щодо витривалости своїх полків, я рішив атакувати ворога ще того самого дня.

По дорозі до м. Курилівці Муровані селяни охоче, часом за власною ініціативою, інформували нас про ворога. Ми довідалися, що головні свої сили червоні тримають перед містечком, "осідлавши" шосе. Полк. Царенко доніс, що, після короткого бою, Чорноморці здобули м. Вербівець, полонених і 5 ворожих кулеметів.

Біля 17-ої години, після відпочинку в м. Вербівці, дивізія вирушила в напрямку на м. Курилівці Муровані. В авангарді ішов 9-ий Стрілецький полк. Перед містечком його дозори обстріляно. Полк. Шандрук розгорнув свій полк і повів наступ на Курилівці Муровані праворуч шосе. 8-му Чорноморському полкові наказано намагатися відтяти ворогові відступ на м. Котюжани обхідним рухом. 9-ий Стрілецький полк наступав блискуче. Не звертавши уваги на гарматний, рушничний та кулеметний вогонь червоних, він незабаром спустився до яру р. Жвань. Чорноморці посувалися майже без перешкод і швидко також зникли в тому самому ярі. 7-ий Синій полк нудився в резерві. Наші батареї стріляли по м. Курилівці Муровані, а гавбиці — по східних виходах з міста на Котюжани й с. Рівне. (Ґрунтова дорога на Могилів). Змусивши передові лави ворога до відступу, 9-ий полк спіткався з його головними силами. Не зважаючи на те, що 9-ий одразу збільшив темп свого наступу, йому не пощастило збити ворога з його основних позицій, що були на східніх схилах яру р. Жвань. Нарешті здобуто неушкоджений большевиками міст через р. Жвань і, перейшовши його під прикриттям гармат, лави 9-го полку розпочали форсувати досить крутий схил берега річки. Це був найбільше критичний момент наступу. Позиції ворога були вгорі, а лави стрільців унизу. Під акомпаньямент шаленої стрілянини, 9-ий полк стійко дряпався по схилу, все ближче й ближче до позиції ворога. Якби не вогонь наших гармат, то здобути ту позицію не вдалося б. Огонь нашої артилерії виразно домінував над ворожим. Засипані градом гранат і шрапнелів, червоні не витримали, залишили свою позицію й, зупинившись у самому містечку, вперто там боронилися. Запекла боротьба в середині містечка тривала приблизно до 20 годин. Нарешті 9-ий полк переміг під час вуличного бою й, вибивши червоних із містечка, зайняв його східню околицю.

Полонені оповідали, що їхнє командування знало заздалегідь про наступ 3-ої дивізії, але сподівалося його доперва ранком наступного дня. Настрій червоноармійців значно підупав. Були це т. зв. Басарабські полки, що прагнули битися з румунами за визволення Басарабії, а большевицькі комісари змушували їх воювати з українцями. Разом із басарабцями участь у цьому бою приймав Немійсько-Серебрійський полк, що його сформував бувший "прапорщик" російської царської армії Чабан. Цей полк виявив найбільшу завзятість у бою. Коли полонених цього полку питали, чому саме вони майже всім селом вписалися до большевиків, то вони викручувалися як тільки могли, але за головний мотив подавали те, що "українська армія бореться за інтереси буржуїв, а їхні села стоять за народ"…

Села Немія й Серебрія, як також м. Яришів, були в роках 1919–1920 постійними розсадниками бандитизму; на сумлінні їх мешканців була не одна сотня наших вояків, що їх забито ними в звірячий спосіб. Грабіжка й обстріл наших обозів були спеціяльністю цих українських виродків. Щоб напоумити цих запоморочених комуністами полонених їм пояснено, за що саме бореться армія УНР і звільнено з попередженням, що наколи спіймаються вдруге, то їх потрактують як звичайних бандитів.