Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

9-ий Стрілецький полк так швидко наступав на п'яти відступаючих червоних, що це унеможливлювало їм зупинитися на багатьох добрих оборонних позиціях, що були на шляху їхнього відступу. Приблизно о годині 17-ій, полк. Шандрук зайняв своїм полком м. Міньківці й виставив сторожеву охорону на лінії Антонівки, в напрямку на м. Нова Ушиця.

Населення цього містечка складалося виключно з жидів і делегація від них, як звичайно, на чолі з рабином, вітала полк. Шандрука. У своїй промові рабин запевнював, що жиди готові льояльно виконувати обов'язки українських громадян. Полк. П. Шандрук знав, що жидівська молодь Міньківців, так як це сталося й перед тим у всіх містечках із жидівською людністю, відійшла разом із большевицьким військом і тому запитав:

— А де ваша молодь? Чому я не бачу її поміж вами?

На це старий рабин дав, стандартну для всіх жидівських представників того часу, відповідь:

— Ми не в силі стримати нашу молодь, бо вона нас не слухає …

Головні сили дивізії з'осередилнся на ночівлю в селах Сивороги й Катаринівка. Після спокійної ночі, дивізія розпочала зранку, 14 червня, поновний свій наступ, із метою здобути м. Нова Ушиця. Ворог зупинився в с. Іванковці й там чекав на нас. Розвідка донесла, що до цього села прибули свіжі сили ворога — піхота й кіннота, до 200 шабель. Рівнина перед нами, а за нею замаскована позиція ворога, не сприяли нашому наступові. На відстані 2 кілометрів перед Новою Ушицею, дозори 9-го полку зустрінуто рушничним огнем, а незабаром уся колона Стрілуцького полку опинилася під рясним гарматним обстрілом.

9-ий полк розгорнувся й широкою лавою повів наступ праворуч шосе. Чим ближче підходили стрільці до позицій червоних, тим усе більше й більше розгорявся бій, під жвавий і галасливий акомпанемент наших і ворожих гармат. Між бійцями падали гранати, над ними розривалися шрапнелі, а в повітрі грюкіт гармат зливався з невгаваючим тріском кулеметів і співом куль … Лави червоних були в високому житі і тому їх не було видно, але наступаючі лави стрільців виглядали для червоноармійців, як рухома відкрита ціль. Не зважаючи на це, 9-ий Стрілецький полк наступав у взірцевому порядку. Під прикриттям нашого вогню, стрільці вправно робили перебіжки, а деякі навіть не лягали, а стріляли на ходу. Батарея сот. В. Зарицького довший час не могла спромогтися на пристріляння цілі, бо на рівнині бракувало доброго спостерігав чого пункту. Командир батареї й гармаші метушились і знервувались аж доки не досягли свого і почали "частувати" свою ціль гураганним вогнем.

Наступ 9-го полку був блискучим, але не менш блискучою була й оборона; ворог уперто тримався і навіть намагався стримати наш наступ маневруванням. Ворожа піхота перейшла до контр-наступу на праве крило 9-го Стрілецького полку, але 8-ий Чорноморський полк швидко зліквідував цю спробу червоних. З боку с. Янівка з’явилися невеликі групки червоної кінноти, загрожуючи лівому крилу 9-го полку. У тому напрямі, з наказу, рушила сотня Лубенського полку.

Під час руху дивізії, несподівано зголосився до мене молоденький, милий старшина й доклав, що він прибув із панцерним автом до мого розпорядження. Таке цінне придбання для дивізії, як панцирне авто, викликало серед наших вояків чимало піднесення. Панцерник називався "Отаман Петлюра". Як виявилося, цей молодий старшина знайшов десь цей ушкоджений, і тому покинутий большевиками, панцерник, відремонтував його, зформував до нього обслугу й вирушив на фронт. На превеликий жаль, я вже не пам'ятаю прізвища цього гідного й прикладного старшини та його співбійців, але їхня коротка в часі праця в дивізії все залишиться в нашій вдячній пам'яті [Цим старшиною був поручник Ілько Шаповал — О.В.]. Вони чимало спричинили до моральної та бойової підтримки дивізії під час нашого наступу. Цей автопанцервик зробив за свій вік дуже багато кілометрів. Його мотор був зужитий і потребував ґрунтовної направи, але для цього дивізія не мала ані відповідного матеріалу, ані майстерень, ані фахівців. Заслугою команди цього панцерника було ще й те, що, сподіваючись кожної хвилини припинення дії мотора, вона не відмовлялася виконувати своє бойове завдання. Поява цього панцерника на фронті викликала в рядах ворога, як пізніше оповідали про це полонені, великий переполох. Непевний стан мотора автопанцерника був причиною постійних наших турбот за долю його залоги, бо вона могла опинитися в скрутному становищі. Коли, під час бою, панцерник висувався занадто вперед, наші зусилля були скеровані на те, щоб у критичну хвилину рятувати обслугу.