Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Під час відступу на Жмеринку, полк розділено на дві частини: одна рушила в напрямку на Одесу, а друга — на захід, через Проскурів, Дунаївці, до м. Гусятин. На Одесу вирушила більшість полку і до своєї частини вже ніколи не повернула, бо після переходу через Румунію, разом із Запорізьким корпусом, вояки Лубенського полку розійшлися по різних частинах. Решта, менша частина полку, помаршувала зі Жмеринки на захід. Серед дуже тяжких умов відступу, ця частина, що зберегла назву Лубенського полку, перейшла р. Збруч і в Галичині включилася до складу групи отамана Мартиновича (в команді Східнього фронту) і була в цій групі аж до часу прикомандирування її до 2-ої (моєї) дивізії. У той час бойовий склад полку доходив до 110 шабель. Втрати під час боїв і особливо нерозумний поділ полку на дві частини, зменшили бойовий склад Лубенського полку до мінімума, фактично, як уже згадувалося, до ескадрону. Штаб армії УНР часто ділив добре зорганізовані формації і це відбивалося негативно на боєздатності війська. Звичайно, штаб вдавав собі з цього справу, але тогочасна ситуація на фронті змушувала його, затикаючи одну діру на фронті, витворювати другу…

Командиром Лубенського полку був сотн. Поплавський. Незважаючи на малочнсельний бойовий склад. Лубенський ескадрон, заховуючи назву полку. в надії на пізніше розвернення, мав 4 сотні, приблизно по 25 шабель кожна, пластунську сотню — 55 підстаршин 1 козаків і кулеметну сотню — 30 підстаршин і козаків, 3 тяжких і 6 ручних кулеметів. Лубенський полк (так будемо називати його далі) маж 20 старшин: к-ра полку, помічника к-ра полку, адьютанта полку, нач. госп. частини, 6 сотників і 10 молодших старшин. Отже, це була хоч невелика, але боєздатна частина.

Звичайно, Лубенський полк став у добрій пригоді 3-ій дивізії, але він, зрозуміло, не міг заступити дивізійну кінноту тому, що був малочисельний. Він діставав різні завдання: бути аванґардом дивізії; брати активну участь в боях, виконуючи розвідку; забезпечувати крила наступаючої піхоти й прикривати гармати, коли на те бракувало піхоти. Усе ж, найбільше важливі функції Лубенський полк виконував тоді, коли діяв відокремлено, виконуючи самостійні завдання. Фронт 3-ої дивізії був дуже розтягнутий, часом доходячи до 60 кілометрів. Особливо вразливим було праве крило дивізії, в районі Дністра. Там діяв партизанський большевицький відділ Криворучка, що змушувало штаб дивізії забезпечити свій правий фланг, що упирався в р. Дністер, Лубенським кінним полком, якому допомогав наш повстанський відділ отамана Яворського. Полк не тільки стримував напади Криворучка, але й сам робив несподівані випади на "столицю" Криворучка, село Качківку, завжди успішно. Про бойову акцію Лубенського полку в районі м. Ямполя — в Розділі XXX.

У кінці серпня 1919 року, коли 45 і 47 совітські дивізії намагалися прорватися на станцію Вапнярку, Лубенський полк перекинуто на ліве крало дивізії для його прикриття. Полк прибуває до Вапнярки і звідтіля рушав вздовж залізниці в напрямку на Христиніву, затримується в Капустянах, звідтіля веде розвідку на Жабокрич-ст. Коднма й нав'язує безпосередній зв’язок зі штабом Волинської групи (ген. штабу полк. Мишківський), після чого, згідно з наказом штабу 3-ої дивізії, повертав до Вапнярки, щоб прийняти участь у кінцевій стадії Вапнярської операції. 8-го вересня, того ж року, на підставі наказу Головної Команди армії УНР, 14 однорічників зі складу полку скеровано до Спільної Юнацької Школи, а швидко після цього, зменшений на 14 вояків Лубенський полквийшов зі складу 3-ої Залізної дивізії і перейшов до м. Бар на поповнення кіннотниками й кіньми, щоб потім влитися до Окремої Кінної бригада полк. І. Омеляновича Павленка.

З м. Ярмолинці повідомлено нас, що до міста ввійшли частини 2-ої української дивізії, та що м. Проскурів зайнято військом армії УНР, але зв'язку з ним іще нема. Такі інформації відразу з'ясували нам ситуацію. На фронті 3-ої дивізії ворог тримався пасивно. З огляду на покращану ситуацію на Проскурівському фронті, я вирішив продовжувати наступ. Напрямок: м.м. Міньківці — Нова Ушиця. Початок наступу: 13 червня, зранку.

Біля 10-ої години ранку, один курінь 9-го Стрілецького полку, під командою полк. Чмеля, вирушив до с. Гірчична; а 8-ий Чорноморський полк — по шосе, в напрямку на с. Дем'янківці. Перед позицією червоних був дуже глибокий яр, отже, вони мали натуральну перешкоду проти нас. Не зважаючи на це, ворог, після короткого спротиву, почав відходити, прикриваючись огнем своєї артилерії. Відступ мав такий поспішний характер, що червоноармійці навіть не встигли знищити мосту на річці Студениця, на шляху до с. Дем'янківці. Такий спішний відступ червоних вимагав якнайбільш інтенсивного переслідування ворога. Хоч до м. Міньківці залишалося ще яких 20–21 кілометрів, я постановив захопити це містечко того самого дня.