Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Після кожного бою дивізія мала сотні полонених, переважно із змобілізованих большевиками українців. Запілля нашої армії не було настільки зорганізоване, щоб приймати численних полонених. Не було таборів, куди можна було б їх скерувати й тому полонених українського походження, після відповідного поінформування їх про наше завдання, звільнялося, а заядлих комуністів відправлялося таки в запілля, до етапних команд, звідкіля вони, не мавши належного догляду, втікали, щоб знову воювати проти нас. Зарадити цьому злу фронтова дивізія не мала спроможности.

Уже темрява покрила землю, коли нарешті замовкли гармати й не було вже чути рушничної й кулеметної стрілянини. Бій скінчився відступом червоних. Стомленому 9-му полкові наказано залишитися на східніх околицях м. Курилівці Муровані, а 7-му Синьому — переслідувати ворога в напрямку на станцію Котюжани. Чорноморці повідомили, що вони нарешті-решт вибралися з великими труднощами з ярів і йдуть навпростець, в напрямі на с. Попова, відбиваючи по дорозі атаки дрібних ворожих відділів червоної піхоти.

Польовий штаб дивізії вирушив разом із 7-им полком, щоб намісці з'ясувати ситуацію. Темрява ускладняла її, а контр-атака ворога в темряві могла б цю ситуацію ще більш ускладнити. Вже надходила північ. 7-ий полк помацки посувався по шосе до с. Попова, забезпечивши себе охороною з фронту й боків. На шосе були виразні сліди відступу червоних: трупи червоноармійців, покинуті вози й похідні кухні. Час від часу доносилася досить безладна стрілянина з боку с. Попова й південної околиці м. Курилівці Муровані. Зайнявши без бою с. Попова, 7-ий Синій полк виставив сторожеву охорону на схід від села. Раптом на північ від с. Попова почулася рушнична й кулеметна стрілянина, а потім крики "Слава!" й "Ура!" За пів години гостра стрілянина ущухла й чути було лише поодинокі стріли. Незабаром до с. Попова прибув 8-ий Чорноморський полк, мавши зі собою біля 200 полонених червоноармійців.

Полк. Царенко доклав, що його полк несподівано обстріляно, по дорозі до с. Попова, рясним рушничним вогнем із гаю, попри який проходив полк. У темряві не було часу на розвідку й тому полк, обстрілявши гай, кинувся вперед із криком "Слава!" У гаю був "батальйон", який складався виключно з жидівської молоді, що добровільно зголосилася до червоної армії. Майже цілий цей курінь захоплено до полону. Це вже не перший раз 3-ій дивізії прийшлося спіткатися з виключно жидівською військовою формацією…

Спокій на фронті 3-ої дивізії наступив лише о 2-ій годині ночі Тяжкий бій за м. Курилівці Муровані скінчився нашою перемогою. Витривалість полків дивізії в бою, після майже 25-кілометрового походу, вміле кермування командирів полків, полкової старшини та геройство козаків говорять самі за себе й коментарів не потребують.

На 16-го червня загальна ситуація була така:

Головні силі нашої армії провадили тяжкі бої за м. Проскурів. Це місто ще трималося в наших руках, але настирливий натиск переважаючих сил ворога все збільшувався, 2-га дивізія (Запорізька Січ) от. Божка, захопивши м. Ялтушків, вирушила на м. Бар; безпосереднього зв'язку з нею ми не мали. На фронті 3-ої дивізії ніч минула турботно, бо невеликі групи ворога весь час непокоїли нашу сторожеву охорону й тому часто було чути стрілянину; ці групи все блукали навколо міста, що в ньому була розташована 3-тя дивізія, Після вчорашньої поразки червоні відійшли частинно до села Рівне, в напрямі на Могилів, а здебільша до сіл Татариська й Ольдачаїв. Вули чутки, що з Могилева вирушила вчора, в напрямку на м. Курилівці Муровані, колона большевицького війська і зупинилася на ночівлю в м. Яришеві та, що на ст. В. Ольчадаїв прибув ешелон червоних. Відомості про ворога, хоч і були неясні і непевні, але полохливі. Пройшовши з боями майже 70 кілометрів від м. Дунаївці, 3-тя дивізія почувала себе в Курилівцях Мурованих як на острові, що був відтятий великим простором від решти нашої армії. У випадку небезпеки, вона могла рахувати виключно на свої власні сили. Здобувши м. Курилівці Муровані, дивізія мала перед собою тільки два можливі шляхи для дальшого руху на схід, а саме:

1. Шосе до станції Котюжани, захоплення якої переривало залізничне сполучення між ст. Жмеринкою і ст. Могилевим. Здобуття ст. Котюжани значно зміцнило б становище Запорізької Січі, яка мала своїм завданням опанування Жмеринським залізничним вузлом; окрім того, це ослабило б ту ворожу групу військ, що спиралася на м. Могилів.