Никифор Авраменко - Спомини запорожця

"Запорожець" одразу признав свою помилку, кривду, учинену порядній людині. Гаврішко написав дужий артикул в обороні поступування Базільськото, гостро скритикував "Бристоль", військового міністра, осмішив переполох, викликаний кількома книжками з розумними і глибокими розважаннями про наше майбутнє.

Мені сумління казало особисто побувать у Базільського та спіткаться з Мальцем. Обох перепросив за образу їх честі, що сталось під впливом мильних інформації! недавнім прибуттям до табору.

Кінчилось близькою довгою дружбою з Мальцем, батьківським вирозумінням з боку генерала та пізнішою кореспонденцією до його смерті в 1937 році.

З приїздом Вовка змінилось дещо одне на краще, друге — на гірше. Дещо покращали харчі. Приділ убрання і обуви став справедливішим. До цього часу 70 % діставала кінна дивізія. Хоть взагалі було цього мало, покривало майже 15 % потрібності.

Появилась загострена цензура, контррозвідку посилено.

І ото прийшло сподіване. Заборонено "Запорожця". До гострого арешту посаджено мене в "паку" як "бунтаря та зрадника", на хліб та воду. Мої приятелі заворушились, польському комендантові дано знать, що в "паку" всаджено тяжко раненого, ще слабого, заслуженого офіцера на хліб і воду безпідставно. На трет: й день, вийшовши з "паки", мусив перебратись до табору. Рука була на темлякові. Тепер моє місто було коло Сашка Ярмоли, старого випробуваного друга. До куреня в бої не взяв я канівчан, оставив при штабі бригади, здавши свої обов'язки Миколі Цапові. Стадниченко був егоїстом, хоть більш інтелігентний і старший рангом.

Викликав мене Вовк. Казав сісти, придивляється. Лице чисто вибрите, очі сірі, лисавий, коротко стрижений. Вигляд нагадує старого капітана-служаку або католицького ксьондза з села. Риси непорушні, голос спокійний, говоре повільно:

"Скажіть, як ви попали в Українську армію?" — перші слова.

"Од часу, як почалась організовуваться".

"Коли саме?"

"Коли Центральна рада почала приймать офіцерів російської армії — українців, котрі зголошувались".

Вовк помовчав трохи, а потім запитав:

"А в якім полку ви служили?"

"В 33-м інженернім, командиром 3-ї саперної роти. В штабі дивізії єсть мій формуляр, провірений і затверджений. Пан генерал все там найде, а додам, що я, офіцер російської армії, в марті 1917 року занесений в реєстр Генерального секретаріату військових справ після полк. Капкана, хор. Гана та сотника Лощенка четвертим".

Вовк був заскочений, поворушився на стільці:

"А як же ви зробились гетьманцем, москалем?" — тут я витріщив очі.

"Москалем — я? Що має спільного москаль з гетьманцем, червоний чи білий? Я — старшина Української армії передусім. Для мене москаль — тим часом ворог, без огляду, як зветься. Москалі-приятелі — вони тут в таборі, а з ними в запорозьких частинах знаюсь од Гнатівки. Чи я гетьманець — сам не знаю, над цим не думав і не лічу важним. Ще раз підкреслюю — я старшина Української армії, присягав вірність Краєві і Народові. Присяги додержав, майже всю кров оддав. Неховавсь! — Останнє сказав піднесеним голосом, вставши, т Був в першім і останнім боях, під Крутами і Клининами!"

Вовк тоже встав. Видно було по нім зворушення. Протяг руку:

"Заспокойтесь. Ідіть одпочиньте. Можете жить за табором".

Повернувсь мовчки і вийшов. Оставсь в таборі.

Незабаром вивезли мене до канцелярії обозу, там дістав білет на проїзд до м. Пуцка над Балтійським морем, в розпорядження Dowództwa 1-го батальйону саперів-залізничників. На дорогу видано дві добрих м'ясних консерви, 2 пачки галет, 3 ½ кг цукру, свіжу білизну, рушник та гарні міцні черевики. Раніше за гроші од Коржа купив добре військове убрання. Попрощався з усіми, оставив речі і шаблю в опіці Сашка. Мав вернуться осінню.

Без пригод доїхав до Пуцка, найшов потрібний штаб. Там мене розпитали, що умію робить і поручили вести нівеліровку при будові залізниці по півострові Гель, де був порт.

Робота на свіжім морськім повітрі легка, приємна, харчі добрі, щодень 10 сигарет вищого сорту "Wernigora". Не курив тоді і міняв на свіжопровуджені шпроти у місцевих рибалок-кашубів. Це рослий, працьовитий морський народ. Добродушні і одважні.

Шпротами об'їдався. Дорші не подобались, свіжосолені оселедці — смачні, як і смажена фльондра (камбала). Не було риб, що жили в Чорному та Азовськім морях, бичків, скумбрії, окунів, білуг, севрюг. Не водились дельфіни. Часом попадались лососі, дуже смачна і дорога риба, іде на балики, смак такий, як сьомга.