Корж "їхав в Варшаву, мав спікатись з кимось з широкими знайомостями, може, щось удасться зробить.
Дійсно, за три-чотири дні дістав листа з просьбою подать імена, прізвиша 20-ти порядних козаків до земляних робіт з солідним старшиною. Мешкання та харчі забезпечені, платня залежна од виконання.
Одразу вибрав двадцять сильних, неп'ющих, а на старшого + сотника Анатолія Тарнавського, порядного інтелігентного старшину. Всі з радістю згодились, заховуючи таємницю. Ще не пройшов тиждень, коли з канцелярії табору прийшов урядовець, викликав по спискові визначених, видали їм на дорогу хліба та консервів, з канцелярії забрав їх приїхавший і повів на станцію.
Все це, минаючи наші штаби, команди. Крім мене, ніхто не знав, куди ця група поїхала, з якою ціллю, по чиєму розпорядженню.
А тут до Чехії пішла група 8 чоловік і перейшла щасливо границю.
Заворушилось в бараках. Почались доходження, слідства, дійшло до ревізій. Контррозвідка та цензура пов'язали ці випадки з появленням в Вадовицях Коржа. Провідали і мене, побачили "Хліборобську Україну", "Україну на переломі". Звідкіль дістав, де взяв, про що балакав з Коржом? "Хліборобську Україну" найшли в бараках 1-ї і 3-ї бригад. Тоді вголос; "Зрада! Гетьманська організація!"
Книжок у мене не забрано решту найдених, доказ "державної зради", та разом з наслідками слідства виїхав з цим полковник Кендюх — Івар Литвиненко, людина не зла, але непохитний петлюрівець. Якраз збирався матеріал до друку тижневика, що тепер звався "Запорожець", більшого розміру таї з малюнками, карикатурами, рецензіями. Написав я тоді сатиричний вірш, котрий наробив чимало заколоту. Ото його зміст:
В Вадовицях у таборі
Слух пішов, пустився:
У бригадах першій й третій
Гетьман народився!
Одні вірять та радіють,
Другі кричать: "Зрада!"
А ті треті — ні сим, ні тим,
Й цій розвазі раді.
Спішить Кендюх поспішає:
Біжить пузом трусить,
Кошовому Бунчужному
Звіта скласти мусить.
"Чи ви чули, пан Бунчужний,
Про чорную зраду
У куренях непослушних?
Давайте пораду!
Бурсук лежить у теплому,
Не дриґне ногою,
А тут Гетьман з'являється
Та ще з булавою!"
Пан бунчужний розсудливий:
"Чи правда?" — питає.
Іван Кендюх і сам того
По правді не знає.
"Що є зрада, то це певне,
Живе, не спить лихо!
Як повісить проводирів,
Заживемо тихо.
Донести, у Тарнів їхать,
Сьогодні збиратись!
Поки гірше ще не сталось
Те, що може статись.
Покликати до помочі
Треба буде Мило,
А чинити потихеньку,
Щоб не взнало Шило.
Бо те Шило все вертиться,
Всюди коле дуже…
То як буде, пан Бунчужний?
Чи так кажу, друже?"
"А так, братику, — той каже, —
Ти правду говориш.
То, може, ти, мій голубе,
Цей доносик звозиш?"
"А чому ж ні, як для блага
Неньки України.
Можна щось і добрехати,
Нехай ворог гине!"
Тої ночі у дорогу
Кендюх собирався,
3 товариством своїм "певним:
Міцно попрощався.
"Сам" у гніві по "Бристолю"
Бігає, ганяє.
Бідолахів запорожців
Лає-проклинає:
"Ох! Оті чорти чубаті
Скрізь перешкоджають.
За дротами колючими
Бач, що виробляють!
Уже Ми їх прикрутимо,
Розпечем і Шило,
Щоб зігнулося, скрутилось,
А нас не дрочило!"
За "Запорожця" платили, хто що міг, платня покривала розходи. Автори друкованого нічого не доставали, малюнки також не платились. Перший примірник заносився ген. Базільському, він і платив завше щедро. Розказував пізніше Семен Скрипка, яка була генеральська реакція. Як п. о. начальника штабу дивізії сам і "Запорожця" доручав.
Базільський почервонів, скочив, як підкинутий пружиною, гримнув кулаком по столу: "Як! Мене тоже уважають за подлеця? Мене, Гавриїла Купріяновича Базільського!!! Пишіть наказ по дивізії. Полковник Литвиненко знімається з командування 2-ю бригадою та оддається під суд за те, що в Миколаєві в критичній хвилі покинув бригаду і ганебно утік. Дякуючи нерозпорядимості та недостатній охороні бригада була розбита, понесла тяжкі страти. Наказ розіслати сьогодні".
Приказ цей, спізнений понад рік, викликав відповідь з "Бристоля". Приїхав генерал Андрій Вовк яко новий командир групи і Запорозької дивізії з нач. штабу п. полк. Дідченком. Базільського позбавлено всякої команди, а Бурсук оставсь при кінній дивізії.
Читать дальше