Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Десь на початку червня 1665 року козаки (як припускають, це були повстанці Дрозденка) розгромили Тетерю і його загін, при цьому захопивши чималі скарби й знищивши гетьманський архів. Тетеря зберіг клейноди і найважливіші козацькі та гетьманські привілеї. Тікав він з невеликим почтом (усіх інших вірних собі козаків він відпустив од себе) на захід і в липні опинився в Польщі. Треба зауважити, що всупереч поширеним в історичній літературі легендам, гетьманства він ніколи не зрікався і булави не поклав.

Після втечі Тетері спокій в Україні не настав. Продовжувалася боротьба між Москвою і Варшавою за українські землі, які поступово входили також в орбіту татарської і турецької політики. І ці три сторони шукали і призначали слухняних собі маріонеткових гетьманів. Україна ж при цьому кривавила і тліла пожарищами. Руйнували її чужинці, але допомагали свої ж ватажки, отамани, полковники, кошові й гетьмани.

З 1665 року П. Тетеря знову проживав у Варшаві, але не забував про свою батьківщину. Він став членом Львівського Ставропігійського православного братства, якому подарував мощі святого Меркурія. Документи свідчать, що у 1669 році колишній гетьман виявляв бажання стати ченцем Києво–Печерського лаврського монастиря. Після оголошеної інфамії 1та баніції 2у червні 1670 року, за якими його міг будь–хто безкарно вбити як на території держави, так і поза її межами, Тетері довелося втекти з Польщі до Молдавії, а згодом — до Османської імперії. Очевидно, що там він розглядався турецьким султаном Мегмедом IV як один з претендентів на гетьманську посаду в Україні. Султан призначив Тетері щоденну пенсію (200 аспрів, або 40 флоренів) та вручив султанський прапор — санджак. Інформація, надана турецькому уряду П. Тетерею, досить занепокоїла польські урядові кола. До Польщі надходили чимраз тривожніші вісті. Мабуть, саме тому в квітні 1671 року Тетеря був отруєний польським агентом у Стамбулі. Найімовірніше, його поховали в одній з православних церков Адріанополя (зараз місто Едірне, Туреччина).

________

1Інфамія — покарання у формі позбавлення честі й громадянських прав; у Речі Посполитій застосовувалася до шляхти за єресь, грабунки на дорогах, крадіжки.

2Баніція — покарання, що полягає в оголошенні людини поза законом, засудженні п на вигнання.

Очевидно, що Павло Тетеря, який був одним з авторів українсько–російських домовленостей 1654 року та Гадя- цької угоди 1658 року (у першому документі був окреслений статус гетьмана як васального володаря України, а в другому — як правителя Українського князівства у складі Речі Посполитої), поплатився за те, що відійшов від попередніх завоювань козацтва й намагався відновити дореволюційний стан відносин між володарями булави і польськими королями.

Слід зазначити, що діяльність П. Тетері на посаді гетьмана й до сьогодні не однозначно оцінюється як вітчизняними, так і зарубіжними істориками різних поколінь. Відправна точка для багаторічної дискусії представників багатьох історичних шкіл і напрямів лежить у таких, начебто контраверсійних, проблемних площинах: з одного боку, Тетеря був «вірним васалом польського короля, пропольський гетьман і т. д.», з другого — «визначним державним діячем України, хитромудрим політиком» тощо. Але на наш погляд, навряд чи можна беззаперечно приймати ту чи іншу думку. Хоча на початку свого гетьманування Тетеря й робив спроби відновити традиційну зовнішню політику полівасалітетної підлеглості України, невдовзі з різних причин він був змушений відмовитися від неї на користь лише пропольської орієнтації. І тому, за влучним висловом кримського хана, стає «королівським гетьманом, а не козацьким».

При всіх своїх здібностях і талантах, інтелектуальному рівні гетьман Павло Тетеря в інших історичних обставинах був би видатною державотворчою особистістю. А так залишився в історії трагічною постаттю доби Руїни…

Лівобережний гетьман (1663—1668). Пройшов шлях від «старшого слуги» двору гетьмана Б. Хмельницького до кошового отамана (згодом прийняв титул кошового гетьмана) Запорозької Січі.

У зовнішній політиці дотримувався промосковської орієнтації. Уклав Московський договір 1665 року, яким фактично

Гетьманщина втрачала свій державний суверенітет. Першим з кошових отаманів мав аудієнцію в російського царя, а як гетьман — першим особисто присягав царю на вірність.