Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Влітку 1662 року він з великим загоном козаків прибув до ставки командувача російських військ Ромодановсько- го, де заявив, що не визнає ні Сомка, ні Золотаренка, й запропонував московському воєводі спільно виступити проти Хмельниченка. Перебуваючи кілька тижнів у таборі разом із Ромодановським, І. Брюховецький здобув у нього повне довір’я та зумів скомпрометувати своїх супротивників на гетьманство. У таборі Ромодановського Іван Мартинович познайомився та схилив на свій бік надзвичайно впливового місцеблюстителя престолу Київської митрополії єпископа Мефодія (Максима Филимовича). Саме єпископ Мефодій у майбутньому допоміг І. Брюховецькому у боротьбі за гетьманство.

Після підписання Хмельницьким Слободищенського трактату лівобережні полки, спочатку Переяславський, Ніжинський, Чернігівський, а навесні 1661 року й Лубенський, Прилуцький та Миргородський, відмовилися визнати владу гетьмана і склали присягу цареві. Наказний гетьман Лівобережжя Яким Сомко, відбивши наступ поляків і козаків Юрія Хмельницького, у квітні 1661 року скликав раду, яка проголосила його гетьманом. Однак інший претендент на гетьманство — ніжинський полковник Василь Золотаренко — відмовився визнавати правомочність виборів й апелював до Москви з приводу перегляду рішення ради. В боротьбі за владу Сомко та Золотаренко, намагаючись скомпрометувати суперника в очах Москви, вилили один на одного чимало бруду, звинувачуючи в усіх смертних гріхах. Це ще більше загострило політичне протистояння в Україні. Запекле протиборство претендентів дозволило Москві зайняти дуже вигідне становище третейського судді, а це, в свою чергу, обіцяло подальше просування по шляху обмеження українського суверенітету на користь царя. Крім того, така ситуація дала змогу Івану Брюховецькому рішуче втрутитися в боротьбу за гетьманську булаву і дуже швидко стати її очевидним фаворитом. Політичне реноме кошового гетьмана в очах Москви як вірного слуги трону, сформоване ще восени

1660 року, його лояльні заяви й звернення до російських владних кіл у наступні роки в поєднанні з очевидними прорахунками Сомка в стосунках з сюзереном дозволили Брюховецькому заручитися могутньою підтримкою царського уряду.

1663 року цар видав указ про вибори нового гетьмана. Керувати виборами прибув до Ніжина князь Велико–Гагін. За наполяганням Брюховецького й запорожців зібралася не козацька рада, а так звана «чорна» рада, участь у якій взяли не тільки козаки, але й усі інші стани України.

«…Ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. Виходить із царського намету боярин, князь Гагін, з думними дяками. У руках царська грамота. Підняв грамоту високо — два дяки йому руки піддержували — і почав вичитувати царське ім’я.

Як ось позад брюховців сільська голота, не чуючи нічого, що читають, почала гукати:

— Івана Мартиновича волимо! Брюховецького, Брюховецького волимо!

А Сомкове козацтво заднє собі, чуючи, що оглашають гетьманом Брюховецького, почало гукати:

— Сомка, Сомка гетьманом!

І по всьому полю зчинивсь галас несказанний.

І зачепились. Хто шаблею, хто києм, хто ножакою…» — так П. Куліш, на основі літописних переказів, відтворив ті події у своєму романі «Чорна рада».

Отже, вибори гетьмана проходили у великій метушні, серед суперечок і кривавих сутичок. Натовп запорожців і селян, розігнавши силою своїх супротивників, виніс на руках Брюховецького, якому вручили гетьманські відзнаки й проголосили його гетьманом. Потім натовп кинувся грабувати майно Сомка і Золотаренка та їхніх прибічників. Наступного дня Велико–Гагін затвердив раду й наказав ув’язнити значних козацьких старшин і разом із претендентами віддати їх до рук Брюховецького. Через кілька місяців за наказом гетьмана в Борзні були страчені на горло Сомко, Золотаренко, Оникій Силич. Багатьох їхніх прибічників відправили до Сибіру.

Перші три роки гетьманування Брюховецького проходили в безперервних війнах із правобічним гетьманом Павлом Тетерею та поляками. В 1663—1664 роках козаки відбили останню спробу поляків захопити Лівобережжя. Король Ян–Казимир із великими силами оточив Глухів, але зазнав поразки від козаків і російських військ. Спроби Брюховецького скорити собі Правобережжя зазнали невдачі, хоча він на якийсь час захопив Канів, Черкаси й Білу Церкву. Брюховецький спустошив й інші міста, але взяти Чигирин йому не вдалося, і під натиском козаків Тетері та поляків він відступив за Дніпро.