Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Те, що уряд Яна II Казимира готував обрання П. Тетері на гетьманську посаду, засвідчує кореспонденція між останнім і королівською канцелярією. Це все робилося заради того, аби взяти під контроль ситуацію на українських землях та мати час на підготовку до нових військових дій проти Московїї.

Коли П. Тетерю було обрано гетьманом, достеменно не відомо. Дехто, відштовхуючись від того, що 6 січня 1663 року Юрій Хмельницький вступив до монастиря в Києві, припускає, що Тетерю було обрано гетьманом Війська Запорозького на Генеральній раді, яка відбулася 1–2 січня 1663 року. Польський хроніст Веспасіан Коховський так описав цю подію: «Після обрання полковники голосними вигуками поздоровляли Тетерю, гордого від отриманої влади. Його винесли з кімнати на кріслі і, піднявши вгору, показали товариству. Народ, стверджуючи вибір гетьмана, кидав шапками. Щоб усім сподобатися, він поставив багато горілки «як почастунок козакам»».

Сам Тетеря не повідомив короля, коли його обрали. Між жовтнем і січнем на Правобережжі не було жодного тимчасового (наказного хоча б, як Сомко на Лівобережжі) гетьмана. В такий гарячий час, в цю важливу для нього хвилину повністю виявилася двоїстість поведінки Тетері. Жовтень, листопад, грудень 1662–го, січень 1663 року — джерела дуже скупо доносять відгомін подій цих чотирьох місяців в Україні. Немов якась невидима рука (Тетерина?) блокує всю інформацію і на Захід, і на Північ. Ян–Казимир переконаний, що на Правобережжі і далі гетьманує Хмельницький та засипає Тетерю листами. Але Тетеря мовчить, не відповідає королю. Папський нунцій у Варшаві, звичайно, добре інформований, але і він не знає нічого, він лякає Рим, що козаки збираються допомагати Туреччині в походах на Західну Європу. Москва також не знає нічого певного.

Лише у березні 1663 року до Чигирина з Варшави був відправлений королівський придворний І. Мазепа, який мав вручити Тетері монарші клейноди — привілеї на гетьманство, булаву, хоругву, бубни, печатку, також домовитися про час і місце прийняття від нього присяги з умовою, «щоб той акт в церкві відправлявся, при службі Божій, яку б отець Митрополит відправляв… ані під жодною протекцією бути неможливо народові слов’янському, як під Паном природнім». Однак Тетеря, з огляду на низький статус Мазепи (той був усього–на–всього королівським покойовим), відмовився отримувати з його рук клейноди.

Перші кроки П. Тетері на гетьманській посаді засвідчили певні зміни у його ставленні до зовнішньої політики українського уряду. Спочатку він намагався проводити політику лавірування між державами, які оточували гетьманат. Зокрема, він вислав посольства до Бахчисарая та Москви з пропозиціями підписання міждержавних угод, які б гарантували невтручання у внутрішні справи України та визнавали його владу. Кримський хан не погодився виводити свої війська з території козацької держави й запропонував Тетері звертатися до нього лише через польського короля. У свою чергу, московський цар поставив перед правителем Правобережної України жорстку вимогу прийняти його протекцію. З огляду на це новообраний гетьман вирішив усе ж таки використовувати перевірений шлях повного визнання сюзеренітету Речі Посполитої.

Але невдовзі, у липні 1663 року, Тетеря заявив, що взагалі хоче скласти з себе гетьманські повноваження, та аргументував це відсутністю військової допомоги з боку Польщі, а також «через розладнання мого здоров’я та з багатьох інших причин». Якби польський король надіслав війська, а також «прислав» нового козацького зверхника, то, писав Тетеря до Варшави, він із задоволенням залишить Україну. У відповідь на повідомлення про відправлення необхідної допомоги гетьман вислав до Польщі послів, які мали просити Яна II Казимира особисто прибути до Чигирина: «Ми, українські жителі князівства Руського і Військо Запорозьке, вважаємо для себе особливим нещастям, що позбавлені можливості побачити Його Королівську Милість в наших землях». Прибуття в Україну польського короля мало засвідчити високий авторитет гетьмана, а також убезпечити його від виступів опозиції, які вже назрівали. Окрім того, П. Тетеря висловлював надію, що присутність короля зможе швидше об’єднати розрізнені частини Українського гетьманату.

Восени, 22 жовтня 1663 року, Тетеря особисто зустрівся зі своїм давнім патроном, королем Яном II Казимиром, але вже в статусі правителя правобережної частини гетьманату. Зустріч відбулася в «наметі великім» поблизу Білої Церкви. Гетьман виголосив вітальну промову українською мовою («аби сподобатися своєму люду») та разом зі своїм оточенням склав присягу на вірність польському монарху. Її текст був таким: «Я, Павло Тетеря, присягаю Пану Богу Всемогутньому у Тройці Святій Єдиному, що на тому уряді гетьманства військ Його Королівської Милості запорозьких мені підлеглим Найяснішому Янові Казимирові, королеві польському і шведському, князю литовському, руському і всієї Речі Посполитої, Корони Польської і Великого Князівства Литовського, вірним, зичливим і слухняним буду, всіляких сторонніх протекцій і панів зрікаюся і жодної не маю обирати іншої, окрім короля Його Милості і Речі Посполитої Польської…»