Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Поштовх до повстань на Правобережжі дав запорозький кошовий Іван Сірко. В січні 1664 року він пішов на буджацьких татар, а повертаючись назад, намагався пробитися до Чигирина — гетьманської столиці. В цей час Брацлав, Кальник, Могилів, Рашків, Умань, Сміла піддалися Брюховецькому. Проти Тетері виникла змова, що розколола «клан Хмельницького». Її ініціатори не дуже відомі. Можливо, основним був архімандрит Гедеон (Юрій Хмельницький, який тоді покинув монастир і перебував під впливом недавно обраного Київського митрополита Йосипа Тукальського). До них приєдналися Іван Виговський та Олена (дружина Тетері). На Правому Березі з’явилися полковники Брюховецького Семен Височан, Степан Сулименко та Василь Варениця. Вони об’єднали в загони близько 30 тисяч повстанців та козаків. Біля Білої Церкви Тетеря й польський полковник Себастіян Маховський розбили Сулименка. Допит Сулименка, який потрапив до полону, та інші матеріали (листи до Виговського) довели існування розгалуженої змови проти поляків і Тетері, нитки якої сходилися в руках Виговського.

Юрія Хмельницького, митрополита Тукальського та Г. Гуляницького в першій половині 1664 року заарештували, привезли до Варшави й посадили до в’язниці в Мальборзі. 16 березня в Корсуні відбувся суд над Виговським. Його звинуватили в організації повстання і одразу ж розстріляли. Коли об’єктивно підходити до справи, то стає очевидним, що Тетеря був ворогом Виговського (і навпаки), але зводити смерть Виговського до інтриг Тетері наївно. Не піддягає сумніву, що Виговський готував протипольське повстання й, вірогідно, мав намір його очолити. Порушення ж законності лягає повністю на Маховського. До речі, в складеній перед смертю духівниці Виговський не звинувачував Тетерю.

Страта Виговського поглибила прірву між козаками та польськими військами. Садистські жорстокості Чарнецького, те, що він віддав населення України татарам як плату за допомогу, не могли врятувати становища. Повстання поширилося аж до Варшави. Тетеря тримався, основним чином, на татарській допомозі. До нього прибули близько 50 тисяч вояків з Бессарабії та Криму. Та вже в другій половині березня татари почали поступово розкривати свої наміри: відірвати Україну по Горинь від Польщі й підпорядкувати її кримському ханові Мухаммед–Гіреєві IV.

Правобережжя поглинав хаос. Стихійне повстання, поштовхом до якого стала також поява ватаг дейнеків (у XVIII столітті їх називали гайдамаками) та загонів Сірка між Дністром і Бугом у лютому 1664 року, зміцнене організаційно заходами Виговського на початку березня, з’єдналося з інтервенцією Брюховецького. Він разом з російськими військами перейшов Дніпро і взяв в облогу Чигирин, в якому зачинився Дорошенко. Військове щастя несподівано схилилося на бік Тетері, котрий завзято і вперто боровся за свій престол. Облогу Чигирина зняли, але Брюховецький утік до Канева. Сірка ледве не схопили в Бужині, з якого він пробився з великими втратами. Після битви під Каневом, остаточно не вирішеної, Сірко відійшов до Бугу, Брюховецький — на Лівобережжя. Чарнецький безмежно лютував — у Суботові, за свідченням козацького літописця, він викинув із склепу домовину Богдана Хмельницького та віддав місто на пограбування татарам. Правобережжя знову піднялося проти Тетері й поляків.

Гетьман намагався стабілізувати становище політичними засобами. Від короля він твердо вимагав переговорів з Москвою — їх затримка, на його думку, зміцнювала позиції татар, що намагалися захопити Україну. Канцлера Пражмовського Тетеря просив усунути кількох польських старост і підстарост, щоб таким чином звільнити частину території від утисків польської адміністрації.

Так минули травень і червень 1664 року. Тетеря усвідомлював, що однією з причин повстання є його особа, і хотів покласти булаву, але король не погоджувався на це, вважаючи його останньою реальною опорою на Правобережжі. В кінці липня — на початку серпня знову з’явилися Сірко й Косагов, вони зайняли Меджибіж, Бращав, Мотилів. Під Корсунем Косагова розбили, але міста повставали одне за одним — облога Ставиша військами Чарне- цького тривала понад чотири місяці. Місто взяли лише 20 жовтня. Вірними Тетері залишалися Чигирин, Корсунь, Черкаси, Біла Церква, не зрадили його й прихильники Остап Гоголь та наказний гетьман Михайло Ханенко. Ціле Побужжя і Подністров’я знову було в руках Тетері. Сірко відступив у степи. Бргоховецький кидався від одного міста до іншого