Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Свої претензії на чільне місце в українській громадсько–політичній еліті П. Скоропадський намагався узаконити шляхом створення партії, яка б ідейно й організаційно консолідувала певні сили суспільства правоцентристського спрямування. Однак на той час ця політична ніша вже не була вільною. Кристалізація ідейно–організаційних засад консервативної частини політичного спектра знайшла вияв у програмних положеннях та діяльності Української демократично–хліборобської партії. Висуваючи гасло «самостійної, незалежної України», «Основні положення програми УДХП» містили вимогу соборності всіх українських земель, чого не ставила за мету жодна тогочасна партія. Пропонована модель державного устрою базувалася на демократичних засадах: законодавча влада мала належати сейму, а виконавча — Генеральному секретаріату, підзвітному сейму. На чолі держави повинен був стати обраний шляхом демократичних виборів президент (на чотирирічний термін, так само як і сейм). Забезпечення прав національних меншин гарантувалося пропорційним представництвом у державних органах та широким місцевим самоврядуванням.

Відкидаючи необхідність відокремлення церкви від держави, ідеологи УДХП наголошували на конструктивній ролі в державотворчих процесах соборної, автокефальної Української православної церкви.

Важливим пунктом програми стало положення про створення регулярних збройних сил, які мають стояти на сторожі інтересів української демократичної республіки.

Привертає увагу соціально–економічний блок програми, провідними ідеями якого були державний контроль над стратегічними галузями промисловості й природними ресурсами, мінімізація анархії та нерегульованого капіталістичного ринку. Аграрна реформа за збереження приватної власності на землю націлювала селян на створення інтенсивного фермерського сільського господарства й ліквідацію поміщицьких латифундій. У соціальній сфері передбачалися запровадження восьмигодинного робочого дня, легалізація профспілок, розвиток кооперативного руху, державне страхування, безплатна медична допомога від власників підприємств на випадок хвороби тощо.

Павлу Петровичу імпонували ідеї, що лежали в основі діяльності УДХП. Про те, наскільки вони збігалися з його власними, свідчить зміст програми Української народної громади — організації, що була створена для встановлення міцної особистої влади в Україні. Не акцентуючи уваги на формі політичного устрою («громадівці» не сприймали ні самодержавної, ні соціалістичної організації держави), автори програми висували концепцію бюрократично–військової диктатури, яка мала б діяти під час перевороту й певний період після нього.

Гарантом політичної та економічної незалежності України мала стати регулярна армія, сформована на засадах загальної військової повинності. Декларуючи широкі демократичні свободи, укладачі програми відводили православній церкві роль державної. Державним визнавався також і статус української мови.

В основу внутрішньої політики було покладено «створення умов для піднесення приватного підприємництва, а також суворого дотримання принципу приватної власності, зокрема й на землю». Реформування аграрного сектора планувалося здійснити шляхом «відчуження земель, за дійсною їх вартістю, від великих землевласників для наділення хліборобів ділянками, здатними забезпечити їм та їх сімействам безбідне існування і достатнє прикладання їх праці». Купівлю й продаж землі мали регулювати правові акти, які унеможливлювали спекуляції.

Законодавство в галузі праці та капіталу мало створити умови для державного страхування зайнятих у промисловому й сільськогосподарському виробництві, забезпечити охорону праці жінок і дітей, а також чоловіків на шкідливих ділянках останнього, впровадження примирних камер із представників праці, капіталу та держави в різних пропорціях для врегулювання всіх суперечок і відносин найму.

Поряд із державною монополією (цукровою, тютюновою, страховою тощо) пропонувалося внутрішню та зовнішню торгівлю довірити приватній ініціативі.

Внутрішньополітичний пасьянс набував дедалі виразніших обрисів. Нез’ясованою для П. Скоропадського залишалася тільки позиція німецько–австрійського командування. На перший погляд, останнє цікавилося лише пунктуальним виконанням Україною своїх брестських зобов’язань. Зрив надходжень продукції сільського господарства став причиною невдоволення Берліна й Відня. Німецько–австрійська агентура доповідала про непопулярність УЦР у масах і брак реальних важелів влади на місцях. Австрійський представник граф Й. Форгач навіть запропонував створити замість українського уряду німецьке генерал–губернаторство, але не знайшов підтримки у свого керівництва, яке вважало подібний крок передчасним.