Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Як тоді було заведено, виховання й освіту дітей доручали домашнім гувернерам. У сім’ї Скоропадських не шкодували коштів на освіту, і діти здобували знання з основ наук, французької мови, навчалися етикету й гарних манер. До десяти років Павло навчався в домашніх умовах і лише для складання іспитів їздив у Стародубську гімназію. Після смерті батька вся родина Скоропадських переїхала до Москви, де мешкала разом з Олсуф’євими на Тверському бульварі. Тут учитель С. Зенченко став готувати Павла до вступу в 5–й клас класичної гімназії. Саме в той час він зацікавився історією й культурою античного світу, зокрема Давньої Греції та Криму.

Проте, згідно з тодішніми шляхетськими традиціями, молоді аристократи мали здобувати військову освіту, і Павло 1886 року вступав до Пажеського корпусу в Санкт–Петербурзі. Зарахований до 3–го класу, паж–початківець вивчав Закон Божий, граматику, французьку й німецьку мови, арифметику, історію, географію, малювання та інші предмети. Попри непогану домашню підготовку, навчання давалось юнаку нелегко, і за 12–бальною шкалою оцінювання на першому році навчання він мав середній бал 7,15, а за другий — 7, тож змушений був повторно складати іспити з окремих предметів.

Жорсткі порядки, необхідність додатково працювати з репетиторами пригнічували хлопця. Тому вирішено було зробити перерву в його перебуванні у Пажеському корпусі. Взявши академічну відпустку, він подорожує Британією, Нідерландами, Бельгією, Німеччиною, Швейцарією і тривалий час живе у Франції. Париж зачарував юнака своїм неповторним колоритом, інтелектуально–мистецькою аурою, музеями, пам’ятками історії, архітектури, новими знайомствами. Незабутні враження залишила мандрівка по Італії й Греції, де майбутній офіцер цілковито поринув у світ античної культури, про який стільки читав і мріяв. З Константинополя він пароплавом повернувся на батьківщину й без особливого бажання відновив навчання в Пажеському корпусі.

Позитивні емоції у нього викликали лише заняття з кавалерійської їзди — давалися взнаки любов до коней та уроки, отримані в Тростянці. Але згодом під враженнями від закордонних подорожей він почав активно займатися самоосвітою, багато читав.

У 1892 році Павло отримав перший військовий чин камер–пажа. А останній рік перебування в корпусі він закінчив за першим розрядом, тож йому було присвоєно чин корнета.

Минули дитинство та юність. Молодий офіцер вступав у самостійне життя, яке готувало йому багато незабутніх та яскравих подій і водночас покладало на нього велику відповідальність за долі багатьох людей.

Ще до завершення навчання випускник потурбувався про місце майбутньої служби. Він попросив княгиню Смоленську й графів Олсуф’євих про клопотання перед імператрицею та військовим міністром щодо його розподілу в престижний Кавалергардський лейб–гвардійський полк. Військова служба захопила його з перших днів. Хоча б і тому, що у цьому самому полку свого часу служив його батько. Павло Скоропадський виявився не лише вправним офіцером, а й непоганим педагогом: його солдати швидко осягали ази військової грамоти, верхової їзди, володіння різними видами зброї. Через два роки він був призначений полковим ад’ютантом (тобто начальником штабу). Цьому сприяло успішне виконання обов’язків ад’ютанта командувача російської армії генерала Костанді під час смоленських маневрів улітку 1894 року. Наступного року здібний офіцер одержав першу нагороду — орден австрійського Кавалерського хреста Франца–Йосифа 3–го ступеня. А в грудні 1897 року на нього чекало чергове підвищення у званні. Він став поручиком.

На початку того ж року сталася подія, що визначила все наступне житія Павла Скоропадського. 11 січня 1897 року він бере шлюб із Олександрою Дурново — донькою генерал–ад’ютанта Петра Дурново й Марії з княжого роду Кочубеїв, дитинство якої також пройшло на Полтавщині. В подружжя народилося шестеро дітей: Марія (1898), Єлизавета (1899), Петро (1900), Данило (1904), Павло (1915) й Олена (1919). Дружина, Олександра Петрівна, стала справжньою опорою та добрим порадником чоловікові, присвятивши себе вихованню дітей.

Після прикрого випадку, коли під час огляду полку в Красному Селі у червні 1901 року кінь Скоропадського спіткнувся й вершник зазнав травм, він змушений був протягом тривалого часу лікуватися, а потім відновлювати сили у власному маєтку.

Початок російсько–японської війни не пройшов осторонь перспективного і енергійного офіцера. Оскільки столичні частини до участі в бойових діях не залучалися, Павло подав рапорт про переведення до одного з діючих з’єднань у Маньчжурії. Відповіддю на це клопотання стало його призначення ординарцем намісника імператора на Далекому Сході Е. Алексеева. На шляху до Мукдена він виконував особисте доручення імператриці Марії Федорівни, опікуючись спорядженим нею санітарним потягом № 755. Прибувши через місяць (у травні 1904) на місце, осавул П. Скоропадський отримав від імператриці телеграму зі словами вдячності за виконане завдання.