Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

В будинку Скоропадських стіни прикрашали портрети відомих членів роду, гетьманів та козацьких старшин, зразки давньої зброї. Почуття пошани до минулого підсилювали старовинні ікони, книги, меблі, а також культивовані звичаї й традиції. Світогляд Павла формувався під впливом В. Тарновського, П. Дорошенка, В. Горленка, П. Новицького та інших представників української інтелектуальної еліти, які часто гостювали у Скоропадських. До маєтку надовго приїздив і працював у ньому художник М. Ге, який написав портрети всіх членів родини. Туї зупинялися також відомі музиканти брати Заремби, які, без сумніву, вплинули на формування власних музичних смаків Павла Скоропадського. У маєтку постійно бували бандуристи, часто виконувалися українські пісні.

Іван Скоропадський оточив своїх онуків особливою турботою. Закладений його коштом Тростянецький парк за кількістю зібраних у ньому рідкісних екземплярів дерев міг конкурувати з відомими ботанічними садами європейських країн. Павло згадував, що в цьому чудовому куточку природи вони зі старшим братом Михайлом проводили влітку й восени все своє дозвілля. Коли ж братові виповнилося десять років, а Павлику вісім, Іван Михайлович вирішив ближче познайомити їх із повсякденним життям простих сільських трударів. Неподалік від флігеля теслярі почали зводити зруб, а хлопчаки маленькими сокирами вчилися обтісувати колоди, робити зарубки. Зведена власними руками хата під солом’яною стріхою мала стати обійстям, у якому нащадкам славного роду належало освоїти всі премудрості хліборобської праці. Дід пообіцяв купити хліба, який вродить на власноруч обробленій і засіяній хлопцями ниві. Навчившись поганяти волів та вправлятися із плугом, брати вручну засіяли поле, яке щедро винагородило їхню працю. Іван Михайлович дуже втішався, коли вони обмолотили снопи ціпами й непоступливо торгувалися з ним за ціну на зерно…

Дід спілкувався з онуками не у формі менторських повчань і моралізаторських сентенцій, а шляхом безпосереднього обміну думками. При цьому головною якістю, що її він прагнув виховати в хлопців, була сильна воля, а потім — свідоме ставлення до всього, що їх оточувало. Під час спільних прогулянок Іван Скоропадський учив онуків логічно мислити, знаходити відповіді на різні запитання, розвивав у них допитливість і гостроту розуму.

Гортаючи сторінки мемуарів Павла Скоропадського, написаних у другій половині 30–х років XX століття, варто звернути увагу на те, як він оцінював своє тодішнє світосприйняття. «Україна розумілася як славне минуле, але зовсім не пов’язувалася із теперішнім, іншими словами, ніяких політичних міркувань, пов’язаних із відновленням України, не було. Моя вся родина була глибоко віддана російським царям, але у всьому підкреслювалося якось, що ми не великороси, а малоросіяни, як тоді говорилося, знатного походження… Ми отримували «Киевскую Старину», читали та обговорювали книжки Костомарова та інших українських письменників. Висів поміж гетьманами портрет Мазепи, такий ненависний кожному росіянину, в сім’ї йому не поклонялися, як це роблять тепер українці, вбачаючи в ньому символ української самостійності, а мовчазно ставилися з симпатіями, причому обурювалися, що досі в соборах Великим постом Мазепі проголошували анафему, та сміялися над нелогічністю, що в Києві одночасно у Софійському соборі Мазепі проголошують анафему, а в Михайлівському монастирі за нього як за творця храму моляться за упокій його душі. Суворо трималися старих українських звичаїв не лише в домашньому побуті, але намагалися дотримуватись і в релігійних обрядах, там, де старі українські різнилися з новими російськими. Як приклад, можу вказати наступне: при хрещенні старим українським обрядом священик не купає немовля, як передбачено російським обрядом, а лише обливає священною водою». Саме таким способом, на прохання Івана Михайловича, в 1878 році хрестили його внучку Єлизавету Скоропадські.

Релігійне виховання дітей здійснювалося під час богослужінь у храмах та бесід. Попри те, що на початку 60–х років XIX століття Іван Скоропадський спорудив у своєму маєтку гарну церкву, вона не була освячена, оскільки її засновник висував занадто високі вимоги до настоятеля. Його освятили тільки в 1891 році, коли храм перейшов у власність його онуків Михайла й Павла. Доти Скоропадські щонеділі вирушали на літургію до сусідніх сіл — Васьківців, Бережівки, Ярошівки.

З великою пошаною Павло Скоропадський ставився і до діда з материнської лінії — Андрія Михайловича Миклашевського, що мешкав у маєтку Волокитине Глухівського повіту на Чернігівщині, закріпленому за ним універсалом І. Мазепи. Повна протилежність дідові з батьківського боку, Андрій Миклашевський був стриманий у стосунках і дуже поважний. Водночас це була високоосвічена людина й розпорядливий господар. Значний вплив на Павла мав також його дядько, Олексій Васильович Олсуф’єв, блискучий офіцер, який командував лейб–гвардії Гродненським гусарським полком і дослужився до звання генерала кавалерії. Чудовий знавець латини, спортсмен, він відзначався надзвичайною працездатністю й умінням правильно розподіляти свій час, що поступово передав своєму племінникові. Завжди веселий, життєрадісний, кмітливий, він приваблював до себе дітей, які намагалися бути схожими на нього. Його військова кар’єра правила за приклад для Павла Скоропадського.