Володимир Голобуцький: Голобуцький. Запорозьке козацтво

Царський уряд дивився на автономістські тенденції гетьманської держави з підозрою: вже саме гетьманство було порошиною в очах центральної російської влади. Вона прагнула всіляко зменшити, ущільнити права гетьмана і старшини. З другого боку, селянство і козацтво вперто боронили свої права, завойовані ціною великих жертв. До того ж царський уряд часто підбурював народ проти гетьмана і старшини. Отже, гетьманська держава опинилась між двома жорнами. До того ж важливим політичним чинником було в той час Запорожжя, де будувалась держава, що спиралась на вільне від феодальних утисків козацтво, хоч і тут, ясна річ, була досить відчутна соціальна диференціація. Народні маси Гетьманщини з надією дивились на запорозькі порядки, і втечі туди не меншали, а це, само собою, було не на користь Гетьманщині.

Ці складні процеси знайшли своє місце в козацьких літописах Самовидця і Грабянки.

Автор «Літопису Самовидця» належав до старшинської верхівки, був добре обізнаний з політичними подіями свого часу і сам брав участь у громадському житті. Свій літопис він починає з пояснення причин повстання 1648 року. Періоду, що передував Хмельниччині, він майже не приділяє уваги. Самовидець не ставить питання ні про походження козацтва, ні про загарбання польськими й українськими магнатами та шляхтою селянських і козацьких земель, ні про перетворення панами основної маси українського народу в кріпаків.

Говорячи про причини Хмельниччини, Самовидець не звертається до становища народних мас, у тому числі вільного, запорозького козацтва; головну причину війни він вбачає в утисках, які чинили польські пани реєстровим козакам, у невдоволенні останніх польським пануванням та релігійними переслідуваннями. «Початок і причина війни Хмельницького, — пише він, — це є одне від ляхів на православ’я гоніння і козакам обтяження». Що ж до селян, то вони, за Самовидцем, «в усьому жили обфіто (вдостатку. — В. Г. )», але разом з тим терпіли різні утиски, причому не від самих панів, а від їхніх орендарів і управителів, «бо самі державці в Україні не мешкали: і так про кривди людей посполитих мало знали, або може й знали, тільки засліплені будучи подарунками від старост і… орендарів…, тому не могли дізнатися» [18] Летопись Самовидця. К., 1878. С. 3, 5 .

Вороже ставлячись до експлуатованих народних мас, які прагнули в ході Визвольної війни до поголовного покозачення, Самовидець водночас вважав цю війну справедливою через те, що вона була спрямована проти польського панування.

Висвітлюючи історичні події, Самовидець ніколи не полишав позиції старшини. Він, наприклад, хоче запевнити читача, ніби народні маси, виступаючи проти своїх гнобителів, керувались лише низьким почуттям — бажанням загарбати чуже майно. Передаючи настрої імущих класів, які зазнавали ударів з боку повсталого народу, Самовидець писав: «І на той час туга велика людям всякого стану була і наруга від посполитих людей». Так, сумував він, «диявол вчинив собі сміх із людей статечних».

Особливо цінним у Самовидця є те, що в масовому покозаченні населення він справедливо вбачав прагнення селянства і міщанства знищити феодально-кріпосницький і національний гніт: «Усе, що живе, — зазначав Самовидець, — піднялося в козацтво».

Неоднозначним було ставлення Самовидця і до російського уряду. Так, він в цілому прихильно поставився до Переяславської ради 1654 року. Ця позиція, однак, міняється, коли йдеться про посилення тиску царського уряду на Україну. Негативно, наприклад, він характеризував дії царського уряду у зв’язку з приїздом в Україну 1666 року московських переписувачів, «котрі переписували всіх людей на Україні, що мешкали і по містах, і по селах, та синів, хто має, і хто чим оре. І так уклали данину на людей тяглих від плуга волів осипи по восьми осмачок, а грошей по п’яти золотих. А знову, хто кіньми оре, від коня півкопи і по османці жита. Також постановили по містах ціловальників із міщан, котрі вибирали від всіляких торгів, так великих і малих. Також подачку наклали від усякої людини так ремесника, як також і найубогішого. І ті реєстри до книг пописали, котрі книги одні на Москву повезені, а інші воєводам подані, ніби то накладену подачу на людей вибирали і тим платили людям ратним, які зосталися на Україні». Ці дії російського уряду викликали козацьке повстання в Переяславському полку, під час якого було вбито полковника Данила Хоменка і розгромлено московський гарнізон. Реакція на це Самовидця стримано прихильна. Осудження Самовидцем податкової політики царського уряду дало привід майбутнім дослідникам, зокрема відомому українському історику М. І. Марченку, висловити думку, «що автор літопису не належав до старшин, обдарованих різними привілеями» [19] Там само. С. 99 — 100 . Останнє, однак, не співзвучне зі зневажливим ставленням Самовидця до рядового козацтва, покозаченого селянства і міщанства, а також і до запорожців. Його симпатії цілком на боці імущої верхівки реєстрового війська. Хоч М. І. Марченко і називає Самовидця представником простого козацтва, однак із загальним висновком його, що в концепції автора «Літопису Самовидця» проглядаються «автономістські козацько-українські настрої», можна погодитись.