Володимир Голобуцький: Голобуцький. Запорозьке козацтво

Козацтво, на погляд Боплана, відіграло значну роль в освоєнні українських степів.

Місцеве населення, пише він у присвяті до Яна Казимира, «відсунуло далеко вперед кордони земель і так ревно взялося обробляти здобуті неродючі землі, що нині завдяки їхній родючості звідти пливуть найбільші прибутки для Вашого королівства».

Батьківщиною козацтва Боплан вважає Київську землю. «Однак саме звідсиль, — пише він, — пішов той благородний люд, який називається нині запорозькими козаками і котрий протягом стількох уже літ заселює різні місця уздовж Дніпра». Він підкреслив роль козацтва в обороні не тільки українських, а й польських земель. Край, заселений козаками, за Бопланом, «є непереборною твердинею проти військової могутності турків і підступних нападів татар, міцною перепоною, здатною зупинити їхні часті руйнівні набіги; той ворог страшенно здивувався, зустрівши у провінції, яка була тереном для переможного походу його війська, нездоланну причину своєї ганьби, а також і свого занепаду».

Боплан правильно вбачає причину частих повстань України у гнобленні селянства магнатами і шляхтою. Останні, каже він, примушують селян працювати на себе й обтяжують їх без числа поборами. «Одне слово, — читаємо в «Описі України», — селяни змушені віддавати своїм панам усе, що тим лише заманеться вимагати. Не дивно, що цим злидарям у таких тяжких умовах не залишається нічого для себе. Але це ще не все: пани мають безмежну владу не тільки над селянським майном, а й над їхнім життям, такою великою є необмежена свобода польської шляхти (яка живе наче в раю, а селяни наче в чистилищі), що коли селяни потрапляють у ярмо до такого пана, то опиняються у гіршому становищі, ніж каторжанин на галерах».

Рятуючи себе від рабства, селяни тікали у козаки. Останні понад усе «люблять свободу, без якої не уявляють собі життя». Але пани прагнули поширити свою владу й на козаків. Саме це, на думку Боплана, було головною причиною, що спонукала їх до бунтів і повстань проти місцевого панства.

Звичайно, не слід думати, що Боплан виступав у ролі друга й захисника козацтва. Він хотів лише пояснити причини визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Вороже ставлення Боплана до козаків виявилося в його твердженні, нібито вони віроломні, зрадливі й підступні, то ж їм «ні в чому не можна вірити». Від панських утисків селяни й козаки тікали на Запорожжя, яке являло собою «сховище козаків на Дніпрі». Внаслідок масових втеч чисельність запорозького козацтва невпинно зростала.

Боплан багато уваги приділяє вивченню й опису звичаїв, побуту й військових дій козацтва. Козаки, за його словами, добре переносили холод і спеку, голод і спрагу, а на війні відзначались невтомністю, мужністю, відвагою і не боялися смерті. В бою козаки виявляли стільки вмілості й завзяття, що під прикриттям свого табору сотня їх могла відбитися від тисячі поляків і ще більшої кількості татар. Козаки, які походили переважно із селян, звичайно, не мали сильної кінноти, але, якби вона була у них, вони «були б непереможні», — каже на закінчення Боплан.

Боплан написав цінний, єдиний у своєму роді нарис Запорожжя, перший вказав на «Військову скарбницю», як на головне місце зосередження запорозького козацтва, докладно розповів про морські походи козаків на Крим і Туреччину.

Після Хмельниччини, тобто у другій половині XVII століття, з’являються твори українських авторів з історії козацтва. Визвольна війна призвела до великих змін у житті українського народу. Виступаючи проти кріпосницького гніту, селяни оголошували себе вільними людьми — козаками й запроваджували козацькі порядки. В ході війни магнатське землеволодіння в Східній Україні було знищене. Втратили свої маєтки католицьке духовенство й частина польської, а також української шляхти. Внаслідок усього цього певна частина селянства звільнилась від кріпацтва, а феодальна залежність решти селянства ослабла. Проте феодально-кріпосницький лад не було повністю зруйновано. Причин тут кілька. По-перше, Східна Україна потрапила у сферу політичного і економічного впливу Росії, де феодальний режим був значно жорстокішим, ніж у Польщі. По-друге, з приєднанням до Росії козацька старшина, українська шляхта, значна частина міщанства і духовенства намагалися утримати і навіть посилити ті державні структури, що склалися під час Визвольної війни. Разом з тим основною економічною базою, на якій тримався гетьманський уряд, залишався феодалізм, який перебував у протиріччі з елементами нового буржуазного устрою, підсиленими визвольною війною, перш за все, масовим покозаченням селянства.