Володимир Голобуцький: Голобуцький. Запорозьке козацтво

У середині 30-х років я почав працювати над історією українського козацтва, передусім запорозького, сподіваючись у майбутньому видати свою роботу в трьох томах. Перший том мав охопити період від появи козацтва на історичній арені до ліквідації Старої Січі (в 1709 р.); другий — часи Нової Січі (1734–1775 рр.); третій — історію нащадків запорожців — чорноморських козаків (1787–1860 рр.).

1956 року видавництво Академії наук УРСР випустило в світ книгу «Чорноморське козацтво», тобто третій том мого дослідження, а в 1957 році Держполітвидав УРСР видав книгу «Запорозьке козацтво», або перший том. Готуючи його до друку, я дещо відступив від попереднього плану — додав два розділи з історії Нової Січі. Другий том — «Запорозька Січ в останні часи свого існування» (1734–1775) — відрізняється від першого тим, що тут головну увагу приділено соціально-економічним питанням Нової Січі, господарському і культурному життю козаків. Книга випущена видавництвом Академії наук УРСР в 1961 році тиражем тисяча примірників.

Вихід моїх праць у 50-і і на початку 60-х років припадає на період «хрущовської відлиги»: стало можливим, хоч і в тісних рамках офіційної ідеології, працювати над запорозькою тематикою і видати книги. Пізніше, протягом майже чверті віку, такої можливості вже не було. Теперішня моя праця є другим, українським виданням першого тому в умовах незнаної раніше свободи слова. Вона збагачена новими матеріалами і джерелами, які з’явилися за останнє тридцятиріччя.

В. Голобуцький

9 січня 1992 р.

Важко назвати іншу тему з історії України, що викликала б такий великий інтерес, як історія запорозького козацтва. Йому присвячені численні наукові і популярні, історичні і літературні праці, твори образотворчого мистецтва, драматургії, музики, усної народної творчості.

Вже у XVI столітті з’явилися твори, автори яких прагнули з’ясувати причини виникнення козацтва, характер тогочасного суспільного устрою, взаємини між козаками та іншими верствами суспільства — селянством, міщанством, шляхетством, роль козаків в історичних подіях. Першою була хроніка Мартіна Бєльського (1494–1575). Шляхтич родом, сучасник Реформації і польського Відродження, Бєльський належав до прогресивних діячів того часу. Виступаючи проти середньовічної схоластики й мертвої латині, Бєльський писав свої твори рідною, польською мовою. Реакційні сучасники, в тому числі католицьке духовенство, знайшли в цьому привід для звинувачення його в «єретичних помилках». Для свого часу Бєльський був добре освіченою, а також спостережливою й проникливою людиною, яка цікавилась сучасним суспільним і політичним життям. Перу Бєльського належать широко відомі «Хроніка світу» та «Хроніка польська» [1] Вперше «Хроніка польська» була видана 1597 року сином М. Бєльського Иоахимом. Пізніше вона видавалася ще кілька разів (у 1764, 1829, 1833, 1856 рр.). .

У Бєльського знаходимо важливі згадки про українських козаків. Описуючи під 1489 роком похід королевича Яна Альбрехта проти татар у Східне Поділля, Бєльський зазначає, що польське військо могло успішно просуватись у подільських степах лише завдяки тому, що шлях йому показували тамтешні козаки, які добре знали свою місцевість [2] Kronika Polska M. Bielskiego. Sanok, 1856. T. 2. С. 882 .

В іншому місці під 1516 роком, говорячи про відправу Хмельницького старости Предслава Лянцкоронського на Білгород (Аккерман) із загоном козаків, зауважує, що «лише з цього часу з’явились у нас козаки». Можливо це треба розуміти так, що, на думку Бєльського, приблизно з того часу у окремих польських магнатів з’явились козаки-служебники, тоді як козаків у власному розумінні слова він називає у своїй звістці під 1489 роком.

Бєльський звернув увагу і на невпинне зростання козацтва. «Не було їх раніш так багато, — пише він про козаків, — але вже тепер їх кілька тисяч, особливо помножились вони за останній час». Бєльський говорить також про переслідування козаків польською владою, зокрема за Стефана Баторія, який хотів «їх остаточно винищити», і про вихід запорозьких козаків на Дон. Порівняно багато місця Бєльський відводить боротьбі козаків з турецько-татарськими агресорами.

Після смерті Бєльського «Хроніку польську» продовжував його син Йоахим. Останній не був таким підготовленим і спостережливим, як його батько. Незважаючи на це, в тій частині хроніки, яка належить йому (від 1575 до 1598 року), знаходимо важливі відомості про участь запорожців у селянсько-козацькому повстанні під проводом Северина Наливайка (1594–1596 рр.). На відміну від батька, який утримувався від соціальної характеристики козацтва, Йоахим Бєльський виступає перед нами як типовий польський шляхтич і запеклий ворог козаків.