Д. Журавльов: 100 ключових подій української історії

Втрати русів та візантійського війська були незначними, але чимало мешканців грецьких міст та сіл загинуло й потрапило в полон. Основні наслідки для Русі – зростання популярності ідеї морських походів на Візантію, але водночас пожвавлення контактів візантійської світської і церковної дипломатії з Руссю, результатом чого стало так зване «Аскольдове хрещення» частини еліти Русі в другій половині 860-х рр.

Аскольд у сприйнятті середньовічних руських літописців – периферійна щодо основної династії постать («узурпатор київського столу»), успіхи якої, однак, було використано для втілення ідеї прославлення Русі. У XVIII–XIX ст., на хвилі інтересу до давньоруської історії, образи Аскольда і Діра були відтворені кількома російськими поетами та художниками, а в Києві на ймовірній могилі князя збудовано відому ротонду. Ім’ям Аскольда у XIX – на початку XX ст. називалися два кораблі ВМФ Російської імперії – фрегат та крейсер (Дір такої честі не удостоївся). Крім того, на думку деяких учених, саме успішний «похід Аскольда» став основою для формування пізнішого епічного образу «Олега, що прибиває щит до воріт Царгорода» (на цей сюжет існує ціла низка відомих картин та поетичних творів XIX ст.). Можливо також, що автор «Повісті минулих літ» міг «роздвоїти» усне оповідання про перший успішний для Русі похід невідомого руського ватажка, приписавши їх відомим йому князям – Аскольду (разом із неясною постаттю Діра) та Олегу.

Умовно – 882 р., Київ.

Аскольд і Дір. Варязьким військом, що зайняло Київ, командував Олег Віщий – одна з найзагадковіших постатей в історії Русі. Залишаються незрозумілими його родинні зв’язки з Рюриком (близький родич чи старший дружинник) та Ігорем (вихователь, співправитель або суперник Ігоря). Деякі вчені (наприклад, М. Грушевський) обстоювали таку версію: у Новгороді та Києві могли правити у різний час як мінімум двоє правителів на ім’я Олег. Більшість істориків погоджуються зі скандинавським походженням Олега (ім’я тлумачать як «святий», «той, що спілкується з богами», «віщий». У Старшій Едді та сагах є чимало героїв на ім’я Хельгі, котрі гіпотетично жили в VI–IX ст. Антинорманісти намагаються пов’язати ім’я зі слов’янськими, тюркськими, іранськими мовними формами. Всі дати князювання Олега, крім угоди 912 р. з Візантією, історики вважають умовними. За «Повістю минулих літ», Олег став новгородським князем 879 р., після смерті Рюрика.

У результаті походів вікінгів «Східним шляхом» (річковою мережею Східної Європи) та державотвірних процесів у слов’янських племен склалися передумови для виникнення об’єднаної держави. За літописом, 862 р. відбулося «призвання варягів» до Новгорода, результатом чого став прихід Рюрика і його братів та опанування варязькими дружинами північної ділянки великого торговельного шляху «з варяг у греки». Наступним кроком стало підкорення Рюриком сусідніх слов’янських та фіно-угорських союзів племен, але по-справжньому прибутковими могли стати походи на Візантію і міста Арабського халіфату та контроль над усім Дніпровським торговельним шляхом. Цим зайнявся Олег, спадкоємець померлого близько 879 р. Рюрика.

За «Повістю минулих літ», Аскольд і Дір, якого нині історики все ж найчастіше вважають попередником Аскольда, були вбиті Олегом, котрий разом із дружинниками переодягнувся торгівцем, виманивши князя з Києва. У результаті Олегове військо нібито зайняло Київ без бою. Прихильники версії «Аскольдового хрещення» не виключають, що перемогу Олега забезпечила підтримка київських язичників, невдоволених християнізацією Аскольда. Гіпотетичне місце поховання – Аскольдова могила (або Угорське урочище) в Києві.

Об’єднання новгородського і київського державних осередків (із домінуванням останнього) призвело до формування головного ядра держави Київська Русь, існування якої в свою чергу вирішально вплинуло на політичне, економічне, культурне життя східнослов’янських племен та їхніх сусідів протягом наступних століть. На думку деяких учених (наприклад, М. Брайчевського), прихід до влади в Києві варягів призвів до репресій проти християн і зміцнення позицій язичництва, нібито підірваних за часів Аскольда.