Едмунд Гусерль - Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки

Таким чином, сприймання і судження на підставі сприйняття не лише пов’язані з інваріантним в усіх змінах і релятивностях світу довкілля, а також водночас як консеквентне переживання споглядального інтересу в певній модифікації, яка містить згадані ідеалізації, є ставленням, що лежить в основі теоретичної науки й уможливлює встановлення з метою досягнення об’єктивності, а отже, «раз і назавжди» і «для кожного» значимого. Тому це водночас той вид допредикативної очевидності, на якому ґрунтується допредикативне судження, як це має на увазі традиційна логіка; натомість, у її орієнтації на наукове визначення й у тенденції до науки і науковчення вона не порушує питання про перетин пізнавальної діяльності, практичної та оцінювальної і не досліджує, як побудоване судження, яке в такий спосіб слугує не чистому пізнавальному інтересові, а практичному в найзагальнішому сенсі, і як на цій царині допредикативного, на практичній і емоційній очевидності будується предикативна очевидність. Тут безперечно йдеться про власні джерела самоданості сущого, викриття визначеностей, які, згідно з їхньою сутністю, можна віднайти лише в самій практичній дії, а не в чистому спогляданні. Проте тут ми запитуємо не про ці способи даності й не про те, як на цьому може бути побудоване упредметнювальне судження; ми натомість припускаємо, що Я звертається до сущого, яке переддане йому пасивно й афективно, водночас у споглядальній активності без будь-якого іншого наміру й інтересу, окрім споглядального. Інакше кажучи, ми припускаємо певний суб’єкт, який поводиться суто споглядально і якого суще, що афікує його зі світу довкілля, не спонукає до жодної практичної дії.

Утім аналіза споглядального сприйняття і побудованого на ньому предикативного судження також матиме засадничу важливість для подальшого запитування про зв’язок цієї теоретичної діяльності з практичним і оцінювальним поводженням. Адже той спосіб, у який на споглядальній діяльності будується діяльність власне предикації, є однаковим незалежно від того, слугує саме суто пізнавальне поводження якійсь дії чи воно є самоціллю, і так само незалежно від того, передує воно дії чи відбувається після неї. Побудова предикативної синтези на допредикативній в обох випадках за своєю структурою є однаковою. Лише там, де йдеться про практично задіяне поводження і пов’язане з ним судження, яке йому слугує, структури, що вони передують предикації, на допредикативному рівні є складнішими за просте сприйняття.

Ще одна причина надання переваги сприйняттю полягає у більшій простоті. Адже в такій аналізі методично доречно починати з простішого й лише потому підійматися до більш складного. У цій царині суто споглядального сприймання легше за все показати побудову предикативного судження на допредикативному досвіді сприймання; тут наявні предметні очевидності можна безпосередньо угледіти як допредикативні, а саме очевидність споглядального сприймання й експлікації, яку не фундує жодне інше. Виявлені тут синтези набувають через це значення прикладів. Вивчення складного переходу до предикації від практичного поводження і виду пов’язаних із ним синтез є предметом окремого дослідження.

З тієї ж причини більшої простоти й прозорості аналіза прикладу допредикативної пізнавальної синтези судження і обґрунтованої нею предикативної синтези зорієнтована передусім на сприйняття нерухомих предметів, які перебувають у стані спокою, і не залучає сприйняття руху і судження про рухоме суще, які набагато складніше аналізувати. Має залишитися відкритим, які модифікації виникли б у разі їх залучення, хоча основну структуру синтези й експлікації і побудованої на цьому предикативної синтези цілком можна було би виявити.

Характер прикладу подальших досліджень обґрунтовує також те, що вони мають зупинитися на категоричних судженнях. Завданням інших досліджень було би також генетичне виведення інших форм судження. Нашою темою є, отже, категоричне судження на підставі сприйняття. І в цьому полягає подальше обмеження: у сприйнятті на противагу фантазії предмети дані як дійсно сущі. Фантазія також має свій спосіб даності предметностей; проте це не дійсні, а квазі-дійсні предмети, «начебто» предмети. Якщо порівняти дійсність і квазі-дійсність як царину позиціювання, з одного боку, і царину нейтральності – з другого, то разом із виключенням переживань фантазії водночас висловлюється обмеження споглядання цариною позиціювання, тобто свідомістю, яка дає буття, що його вважають дійсним – принаймні спочатку. Пізніше ми будемо змушені розглянути також переживання фантазії і судження на підставі фантазії.