Едмунд Гусерль - Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки

Візьмімо поле пасивних передданостей у його, звичайно, лише абстрактно утвореній первинності, тобто відійдемо від усіх знайомих властивостей, з якими все, що афікує нас, уже від самого початку постає перед нами на підставі попереднього досвіду. Якщо взяти його таким, яким воно є, поки активність Я ще не здійснила з ним жодного акту надання сенсу, то воно ще не є полем предметностей у власному сенсі. Адже, як уже зазначалося, предмет – це продукт упредметнювального акту Я, а в точному сенсі – акту предикативного судження. Утім унаслідок цього те поле, все ж таки, не є просто хаосом, або «товчією» «даних», воно, натомість, має певну деталізовану структуру. Чуттєве поле, поле чуттєвих, скажімо оптичних, даних є найпростішою моделлю, на якій ми можемо вивчити цю структуру. Якщо навіть чуттєве поле, структурована єдність чуттєвих даних, наприклад, кольорів, не дане нам як предмет у безпосередньому досвіді, в якому кольори завжди вже «схоплені» як кольори конкретних речей, поверхонь, «плям» на якомусь предметі тощо, то все ж таки завжди можлива абстрактна зміна погляду, через яку ми можемо самі ці нижчі апперцептивні шари перетворити на предмет. Це означає, що чуттєві дані, що їх слід абстрактно утворити, самі вже є одиницями ідентичності, які постають у різноманітному Як і потому самі як одиниці можуть стати тематичними предметами; тепер-бачення білого кольору при цьому освітленні тощо не є самим білим кольором. Так і чуттєві даності, що на них як на абстрактні шари конкретних речей ми завжди можемо скерувати погляд, уже є продуктами конститутивної синтези, що як найнижчі передбачає акти синтези у внутрішньому часі свідомості. Вони є найнижчими, які з необхідністю зв’язують решту. Свідомість часу є праджерелом конституювання ідентичностей узагалі. Однак це свідомість, яка продукує лише загальну форму. Конституювання часу утворює тільки універсальну форму порядку послідовності й форму співіснування всіх іманентних даностей. [21]  Див. до цього нижче § 38. Проте не буває форми без змісту. Тривале іманентне дане є тривалим лише як дане свого змісту. Таким чином, синтези, які продукують єдність чуттєвого поля, вже є, так би мовити, вищим поверхом конститутивних актів.

Розгляньмо тепер єдине чуттєве поле, яким воно дане в іманентній теперішності, та запитаймо, як у ньому взагалі можливе усвідомлення виокремленої деталі, а також, які суттєві умови мають бути виконаними, щоби відбулося усвідомлення виокремленої множини однакового або схожого.

Кожне таке чуттєве поле є єдиним для себе, єдністю гомогенності. З кожним іншим чуттєвим полем воно перебуває у зв’язку гетерогенності. Якась деталь виокремлюється на ньому через те, що вона з чимось контрастує, наприклад, червоні плями на білому тлі. Червоні плями контрастують із білою поверхнею, але між собою вони не контрастують, і тому вони злиті, хоча й не в той спосіб, що вони перетікають одне в одне, а у вигляді віддаленого злиття: їх слід об’єднати як однакові. Звичайно, в кожному контрасті залишається щось від спорідненості та злиття; червоні плями й біла поверхня первинно споріднені як візуальні даності. І цю гомогенність слід відрізняти від гетерогенності з даностями іншого ґатунку, наприклад акустичними даностями. Так, найзагальніші змістові синтези виокремлених чуттєвих даних, відповідно об’єднаних у живому теперішньому певної свідомості, здійснюються згідно зі спорідненістю (гомогенністю) та чужістю (гетерогенністю). Звісно, можна сказати, що схожість окремих даних не утворює жодного реального зв’язку. Одначе ми говоримо зараз не про реальні властивості, а про спосіб іманентного зв’язку даних відчуттів.

Спорідненість або схожість може бути різного рівня до повної спорідненості, нерозрізненої однаковості. Всюди, де немає повної однаковості, пліч-о-пліч зі схожістю (спорідненістю) йде контраст: виокремлення несхожого на ґрунті спільного. Якщо ми переходимо від однакового до однакового, то нове однакове дається як повторення. Воно, відповідно до свого змісту, цілком збігається з першим. Це ми й позначаємо як злиття. Коли ми переходимо від схожого до схожого, також постає певний вид перекривання, утім лише частковий з одночасною суперечністю несхожого. І це пересування схожості містить щось на кшталт злиття, але не чисте й цілковите злиття, як у повній однаковості. Таким чином, те, що в суто статичному описі дане як однаковість або схожість, слід розглядати як продукт того чи того виду синтези перекривання, яку ми позначаємо традиційним виразом як асоціацію, але за умов зміни його сенсу. У цій сфері пасивної передданості панує феномен асоціаційної генези, яка спирається на синтези внутрішньої свідомості часу.