Ґеорґ Зимель - Філософія грошей

Пропорційне співвідношення між двома величинами вже не встановлюється через безпосереднє прикладання їх одна до одної [Aneinanderhalten], а в зв’язку з тим, що кожна з них має певне відношення до іншої величини й обидва ці відношення є однаковими або неоднаковими одне одному – це являє собою один із найбільших зроблених людством поступів, відкриття нового світу з матеріалу старого. Два звершення цілком різного рівня трапляються нам – вони стають порівнянними, бо відносно тієї міри зусилля, яку кожен із виконавців мав докласти, вони виявляють однакове напруження волі й однакову відданість; дві долі віддалені одна від одної на шкалі щастя – проте вони одразу набувають якогось вимірного співвідношення, якщо кожну розглядати за мірою тієї заслуги, завдяки якій її носій гідний або негідний її. Два рухи, що мають повністю відмінні швидкості, набувають якоїсь сполучності й однаковості, щойно ми спостерігаємо, що прискорення, якого зазнає кожен із них порівняно зі своєю початковою стадією, однакове в обох них. Не лише для нашого почуття вимальовується певний різновид сполучності між двома елементами, які хоча й чужі один одному в їхній субстанційній безпосередності, але їхні відношення до третього і четвертого елемента однакові; а саме завдяки цьому один із них перетворюється на фактор для вираховності іншого. А тепер поглянемо далі: хоч би якими непорівнянними були дві особи в своїх визначуваних властивостях, все ж відношення до якоїсь третьої людини започатковують певну рівність між ними; щойно перша виявляє таку саму любов або ненависть, панування або покору стосовно третьої, як друга стосовно якоїсь четвертої, то ці відношення тут підпирають чужість для-себе-буття тих осіб якоюсь глибшою і суттєвішою рівністю. Нарешті, останній приклад. Досконалість найрізноманітніших мистецьких творів ми не могли б порівнювати один з одним, їхні вартості не впорядковувалися б у зв’язок якоїсь ієрархії, якби кожен не мав певного відношення до специфічного ідеалу свого різновиду. Із проблеми, матеріалу, манери стилю будь-якого мистецького твору для нас виростає певна норма, і його дійсність має до неї відчутне відношення близькості або віддаленості, яке, вочевидь, може бути однаковим або порівнянним при найбільшій багатоманітності творів. Завдяки цій можливій однаковості такого відношення з одиничних, самих по собі цілком чужих один одному творів тільки й постає естетичний світ, якийсь точно припасований порядок, якесь ідеальне сполучення за вартістю. І це поширюється не лише на космос мистецтва; те, що з матеріалу наших ізольованих поцінувань узагалі виникає сукупність однакових або ступеневих значливостей, що навіть дисгармонійне як таке відчувається лишень через вимогу одноманітного порядку і внутрішнього співвідношення вартостей між собою – цією суттєвою рисою наша картина світу всюди завдячує нашій здатності взаємно зважувати не лише дві речі, а й відношення двох речей до двох інших та узагальнювати їх в єдності судження рівності або подібності. Гроші, як продукт цієї фундаментальної сили або форми нашого нутра [Inneren], являють собою не лише її подальший приклад, а є так би мовити нічим іншим, як її чистим утіленням. Адже вартісне співвідношення речей, яке має реалізовуватися в обміні, гроші можуть виражати тільки так, що співвідношення одиничної суми з якимось добутим знаменником є таким самим, яке існує між відповідним сумі товаром і сукупністю товарів, що враховуються для обміну. За своєю сутністю гроші – це не вартісний предмет, частини якого випадково мали б таку саму пропорцію між собою або з цілим, як інші вартості між собою; їхній же сенс вичерпується в тому, щоб виражати вартісне співвідношення саме цих інших об’єктів, що їм вдається за допомогою тієї здатності розвинутого духу: прирівнювати відношення речей навіть там, де самі речі не володіють жодною однаковістю або подібністю. А оскільки ця здатність поступово розвивається з примітивнішої здатності безпосередньо оцінювати або виражати однаковість або подібність двох об’єктів, то й виникають вище згадані явища, в яких також гроші намагалися привести у таке безпосереднє відношення до їх еквівалентів.

У сучасному господарстві розпочинається розглядуваний перехід, наприклад, у меркантилізмі. Прагнення урядів діставати в країну якомога більше готівкових грошей, правда, ще керувалося принципом «багато помагає багатому», але завершальну мету, якій вони мали допомагати, становило функціональне пожвавлення промисловості й ринку. Крім того, поступ полягав у тому осягненні, що вартості, які мали служити цій меті, не потребували субстанційної форми грошей, а радше безпосередній продукт праці як такий уже репрезентував вирішальну вартість. Справи стояли приблизно так, як із цілями попередньої політики: роздобути лише якомога більше землі й «залюднити» її якомога більшою кількістю людей – аж до XVIII ст. якомусь державникові навряд чи спадало на думку, що справжній національній величі можна посприяти інакше, ніж здобуттям землі. Втім за певних історичних обставин виправданню таких цілей не перешкоджало те осягнення, що вся ця субстанційна повнота значлива тільки як підвалина динамічного розвитку, а цей останній, зрештою, вимагає лише дуже обмеженого підґрунтя різновиду тієї повноти. Виявилося, що для підвищення виробництва і багатства дедалі непотрібнішою стає фізична присутність грошового еквіваленту і навіть тоді, коли «багато» грошей жадають уже не заради них самих, а задля певних функціональних цілей, ці останні можуть досягатися ніби у вільно ширяючих процесах, виключаючи ті гроші – як це особливо доводить сучасний міжнародний товарообмін. Значення грошей виражати відносні вартості товарів, згідно з нашими вище викладеними міркуваннями, цілком незалежне від якоїсь власної вартості, що наявна в них самих; так само, як байдуже для шкали для вимірювання просторових величин, чи її склад із заліза, дерева або скла, оскільки враховується лише відношення її частин одна до одної, відповідно, до якоїсь третьої величини, так само та шкала, яка пропонує гроші для визначення вартостей, не має нічого спільного з характером їхньої субстанції. У цьому своєму ідеальному значенні як масштабі й виразі для вартості товарів вони залишилися зовсім незмінними, тимчасом як у вигляді проміжних товарів, засобів для зберігання і транспортування вартості вони почасти змінили свій характер, почасти збираються змінювати його ще далі: із форми безпосередності й субстанціальності, в якій вони спершу виконували ці зобов’язання, гроші переходять в ідеальну форму, тобто, вони виконують свої дії як сама лише ідея, що пов’язується із яким-небудь представницьким символом.