Фрідріх Ніцше - Весела наука

Такою є одвічна несправедливість шляхетних.

Видозбереження.Найсильніший злий дух досі найбільше сприяв поступові людства: лихі голови неодноразово розпалювали поснулі пристрасті (будь-яке впорядковане суспільство присипляє пристрасті), вони завжди пробуджували потяг до порівняння, загострювали суперечності, розбурхували нові прагнення – до зухвалого, неперевіреного, вони підбурювали людей висловлювати думки проти усталених думок, малювати нові образи проти усталених образів. Здійснювалося таке здебільшого зброєю, поваленням межових знаків, порушенням благочестя, але також – впровадженням нових релігій, нової моралі! Кожному вчителеві і проповідникові нового притаманне оце «лихе», що так дискредитує завойовників, попри те що виявляється витонченіше, не одразу виливається у роботу м’язів і тому не так підриває довіру до цього нового! Нове, однак, за будь-яких обставин є злом, у ролі того, що перемагає, ламає давні межі й давнє благочестя; і тільки давнє залишається добрим! Добрими людьми в усі часи виступають ті, хто глибоко саджає давні думки і отримує з них плоди – це землероби духу. Але будь-який ґрунт врешті-решт виснажується і має знову бути зораний лихом.

Нині є одне ґрунтовне моральне кривовчення, зокрема поширене в Англії, згідно з яким «добро» і «зло» визначаються збиранням досвіду «доцільного» і «недоцільного»; за цією єрессю, визначене у такий спосіб «добром» сприяє збереженню виду, тим часом, як назване поганим – для виду шкідливе. Насправді, лихі інстинкти є за своєю природою настільки доцільними, видозберігальними і незамінними, як і добрі, але мають відмінну функцію.

Безумовні обов’язки.Усі люди, які відчувають, що для своєї діяльності вони потребують найпереконливіших слів та зворотів, найкрасномовніших жестів і поз – революційні політики, соціалісти, проповідники каяття з християнством чи без нього – всі, кого не може вдовольнити частковий успіх, всі вони торочать про «обов’язки» – завжди безумовні за характером; без цього вони б не мали права на свій грандіозний пафос, і вони це добре знають! Таким чином, вони вдаються до моральних філософій, що проповідують який-небудь категоричний імператив, або вбирають у себе добрячу порцію релігії, як це робив, наприклад, Мадзіні. Оскільки вони хочуть, щоб їм абсолютно довіряли, їм треба, насамперед, цілковито довіряти самим собі, виходячи з якоїсь останньої піднесеної й незаперечної заповіді, служителями й знаряддям якої вони хочуть себе відчувати і репрезентувати. Тут подибуємо найприродніших і часто дуже впливових противників морального просвітництва і скептицизму – але такі трапляються лише зрідка. З іншого боку, там є широкий клас цих противників, де інтерес навчає підпорядкування, тоді як репутація та честь, здавалось би, підпорядкування забороняють. Хто відчуває себе приниженим на саму думку про те, щоб стати знаряддям князя чи партії, секти, чи навіть грошової сили – наприклад, якийсь нащадок давнього гоноровитого роду, – проте має виступати таким знарядям у своїх очах і в очах громадськості, той потребує патетичних принципів, щоб завжди були на язику: принципів беззастережного обов’язку, яким можна відкрито і не соромлячись підпорядковувати себе. Будь-яке витонченіше рабське запобігання тримається категоричного імперативу і є смертельним ворогом тих, хто хоче забрати від обов’язку його безумовний характер: цього вимагає від нього пристойність, та не тільки пристойність.

Втрата гідності.Роздума втратила всю гідність своєї форми, її церемоніал і урочисті жести мислителя зробилися об’єктом глузування – хто нині стане терпіти мудреців старого штибу! Ми мислимо надто швидко – дорогою, мимохідь, у розпалі різних справ – навіть коли обмірковуємо найсерйозніше; нам немає потреби у підготуваннях, не треба навіть тиші: ми ніби тримаємо у голові машину, що працює безнастанно, не збавляючи обертів, за найнесприятливіших обставин. Раніше, з вигляду будь-якої особи, можна було побачити, що вона має намір подумати – бо то бувала справа виняткова! – що особа хоче стати мудрішою, тож підготувалася до мислення: обличчя витягалися, як у молитві, уповільнювалася хода; траплялося, ти нерухомів на вулиці годинами, коли «осявало» думкою – стоячи на одній чи двох ногах. Так «годилося» робити!

Дещо для трударів.Кожному, хто захоче нині вивчати моральні питання, відкривається величезне поле роботи. Усі види пристрастей треба обміркувати індивідуально, простежити крізь віки, в усіх народів, у великих і малих особистостях; треба висвітлити всі їхні підстави, причини, оцінки й пояснення! Ніщо з того, що забарвлює існування, досі не має своєї історії: чи є історія кохання, жадоби, заздрощів, сумління, благочестя, жорстокости? На разі, бракує навіть порівняльної історії правосуддя чи бодай покарання. Чи ставали предметом дослідження різні поділи доби, наслідки правильного розподілу праці, свят і відпочинку? Чи відомі нам моральні впливи продуктів харчування? Чи є, взагалі, філософія харчування? (Постійні суперечки щодо «за» і «проти» вегетаріанства доводять, що такої філософії немає!) Чи, може, зібрано досвід спільного мешкання – наприклад, досвід монастирів? Чи представлена діалектика шлюбу і дружби? Звичаї науковців, купців, художників, ремісників, чи знайшли вони своїх мислителів? Тут є над чим помізкувати! Чи ж до кінця вже досліджено все, що люди досі вважали своїми «умовами існування», і все розумне, пристрасне і забобонне у цьому контексті? Саме тільки спостереження за різним ступенем виявлення людських інстинктів, відповідно до різного морального клімату, вже дає аж надміру матеріалу для опрацювання; знадобились би узгоджені й послідовні зусилля численних генерацій науковців, щоб вичерпно підсумувати всі точки зору і такого матеріалу. Те саме стосується демонстрації причин у відмінностях морального клімату («чому тут світить сонце одного морального принципу і ціннісного критерію, а там – іншого?»). А це, своєю чергою, передбачає нову роботу, яка встановлює помилковість усіх тих підстав і всієї природи попередніх моральних суджень. Якщо припустити, що всю цю роботу завершено, на перший план виступає найчіткіше з усіх питань, а саме: чи здатна наука надавати мету людській діяльності, після того, як доведено, що вона здатна забирати і спростовувати будь-яку мету. І тоді відбудеться експеримент, у якому буде місце всім різновидам героїзму, багатовіковий експеримент, який затьмарить усі попередні здобутки і жертви в історії людства. На разі наука ще не звела свої циклопічні будівлі; настане час також для цього.