Фрідріх Ніцше - Весела наука

Несвідомі чесноти.Усі власні риси, які людина усвідомлює, а надто, коли вона вважає їх цілком наочними для свого оточення, підпорядковуються геть іншим законам розвитку, ніж ті риси неусвідомлені або малопомітні – такі, що ховаються від очей пильного спостерігача за своєю витонченістю і ніби ніщо прикрите нічим. Така історія з витонченим різьбленням на лусочках рептилій: було б помилкою вбачати в них оздоблення чи зброю – адже побачити це карбування можна лише за допомогою мікроскопа, себто – штучно посиленого зору, якого не мають тварини, для яких би мала бути спрямована дія такого оздоблення чи зброї! Наші наочні моральні риси, а особливо ті, у наочності яких ми впевнені, еволюціонують своїм шляхом, а наші однойменні невидимі риси, не виступаючи ні оздобою, ні зброєю у наших стосунках з оточенням, теж ідуть своїм ладом – геть відмінним, з тими, либонь, витонченими лініями різьблення і карбування, що могли б потішити якесь вище єство з божественним мікроскопом. Наприклад, нам не бракує працьовитості, амбіцій, винахідливости, і цілий світ знає про це; крім того, ми, мабуть, маємо інші старанність, амбіції, винахідливість, але для цих наших карбованих лусочок іще не винайшли мікроскоп!

Аж тут прихильники інстинктивної моральности вигукнуть: «Браво! Він, принаймні, допускає наявність несвідомих чеснот – вже й цього нам достатньо!

О невибагливі!

Наші виверження.Незчисленні речі, засвоєні людством на ранніх етапах розвитку, настільки тоді слабкі й зародкові, що ніхто й не сприймав їх як засвоєні, раптом нагадують про себе по тривалому періоді, можливо – по сторіччях: упродовж цього часу вони дозріли, стали сильнішими. Деяким вікам, як видається, гостро бракує того чи того хисту, тієї чи тієї чесноти, як це також буває між людей; але, хто спроможний дочекатися, нехай чекає на онуків і правнуків – вони винесуть на світ божий глибинне своїх дідів: те їхнє глибинне, що про нього й не відали ті ж таки діди. Часто син уже є зрадником свого батька: той краще розуміє себе, відколи має сина. Ми всі маємо у собі приховані сади й посіви; а інакше висловлюючись, ми всі – вулкани у стані дозрівання, і кожен матиме годину свого виверження; та близька ця година чи далека, ніхто, звісно, не знає, навіть Господь Бог Милосердний.

Своєрідний атавізм.Рідкісних людей того чи того часу я радше сприймаю як раптову появу нащадків культур минувшини та її сил – вони наче атавізми якогось певного народу чи цивілізації; в них дійсно є щось таке, що треба ще зрозуміти! Зараз вони видаються чужими, рідкісними, неординарними; і хто відчуває у собі ці сили, має їх плекати, захищати, шанувати і ростити їх у собі, всупереч опору з боку чужого їм світу. У такий спосіб людина стає або великою, або схибленим диваком, якщо не загине дочасно. Давніше ці риси були поширеними, а отже, вважалися нормальними, ніяк не вирізняючи особу з загалу. Можливо, їх наявність у особи передбачалася, як обов’язкова чи бажана; з ними не можна було досягти величі саме тому, що не було небезпеки стати через них божевільним чи самотнім.

Такі атавізми виникають здебільшого у старожитніх кланах і кастах, але малоймовірні там, де раси, звички, цінності надто швидко змінюються. Бо для розвитку народів темп важить не менше, ніж у музиці: у нашому випадку, безперечно, необхідне еволюційне анданте, як темп неквапливого і пристрасного духу – а саме таким є дух консервативних родів.

Свідомість.Свідомість є останнім і остаточним елементом у розвитку органічного, а отже – найменш завершеним і найкволішим. Свідомість генерує незліченні помилки, через які тварина, людина передчасно гине – всупереч долі, за словами Гомера. [12] Напевне, у тому рядку «Іліади», де Зевс побоюється, що Трою, всупереч долі ( hyper moron ), буде здобуто завчасно. Якби стримувальні пута інстинктів не були істотно сильнішими за свідомість, вона взагалі не служила б регулятором людської діяльности – людству просто судилося б загинути через свої помилкові судження і марення перед живими очима, через свою поверховість і довірливість, коротко кажучи, через свою свідомість. Тобто, якби не інстинкти, його б давно вже не існувало! Перше ніж якась функція остаточно сформується і дозріє, вона становить небезпеку для організму, тож добре, якщо вона тривалий час згнічується! Свідомість, таким чином, згнічується – зокрема й тим, що нею пишаються! Заведено вважати, що вона є ядром людини; її сталою, вічною, остаточною, найоригінальнішою сутністю! Її вважають певною фіксованою величиною! Заперечують її зростання, її перебої! Її сприймають як «одну з систем організму»! Така гідна посміху переоцінка і нерозуміння свідомости тільки на користь їй, запобігаючи її надміру швидкому розвитку. Оскільки люди вірили, що вони вже достатньо свідомі, вони не намагалися набути свідомости; ще й нині зберігається таке становище! І цілковито новим є завдання, яке заледве ще тільки постало перед нами: органічно увібрати знання, зробивши його інстинктивним – завдання, зрозуміле тільки тим, хто усвідомив, що досі ми вбирали в себе лише свої помилки і що вся наша свідомість стоїть на помилках!