Фрідріх Ніцше - Так казав Заратустра. Жадання влади

ФРІДРІХ НІЦШЕ

ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА

ЖАДАННЯ ВЛАДИ

__________________________

FRIEDRICH NIETZSCHE

ALSO SPRACH ZARATHUSTRA

DER WILLE ZUR MACHT

Переклад з німецької

Київ

Видавництво «Основи»

Видавництво художньої літератури «Дніпро»

1993

___________________

ББК 87

Н70

©Анатолій Онишко.

Український переклад твору «Так казав Заратустра». 1993.

©Петро Таращук.

Український переклад твору «Жадання влади». 1993.

©Юлія Мітченко.

Художнє оформлення. 1993.

©Сергій Якутович. Ілюстрації. 1993.

4703010100—10

H———————— 93

93

ISBN 5-308-01381-0

Оцифровано: hurtom.com ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА. ЖАДАННЯ ВЛАДИ ФРІДРІХ НІЦШЕ ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА ЖАДАННЯ ВЛАДИ __________________________ FRIEDRICH NIETZSCHE ALSO SPRACH ZARATHUSTRA DER WILLE ZUR MACHT Переклад з німецької Київ Видавництво «Основи» Видавництво художньої літератури «Дніпро» 1993 ___________________ ББК 87 Н70 © Анатолій Онишко. Український переклад твору «Так казав Заратустра». 1993. © Петро Таращук. Український переклад твору «Жадання влади». 1993. © Юлія Мітченко. Художнє оформлення. 1993. © Сергій Якутович. Ілюстрації. 1993. 4703010100—10 H———————— 93 93 ISBN 5-308-01381-0 Оцифровано: hurtom.com , 2011. , 2011.

КНИЖКА ДЛЯ ВСІХ І HI ДЛЯ КОГО

Перекладено за виданням: Friedrich Nietzsche.

Also sprach Zarathustra, Baden-Baden, 1976.

1

Коли Заратустрі минуло тридцять, покинув він свою батьківщину й озеро своєї батьківщини і подався в гори. Тут він тішився духом своїм і самотністю, і десять років це його не гнітило. Та зрештою змінилося його серце, і якось він прокинувся на зорі, став перед сонцем і сказав йому:

— О велике світило! Чи було б ти щасливе, якби не мало кому світити?

Десять років устаєш ти над моєю печерою. Та якби не я і не мої орел та змія, тобі набридло б і світло твоє, і шлях твій.

Проте ми щоранку чекали на тебе, вбирали щедроти твої і благословляли тебе.

Поглянь! Я переповнився мудрістю, мов бджола, що назбирала надто багато меду, мені потрібні руки, які тяглися б до мене.

Я хотів би дарувати і роздавати, поки мудрі серед людей знову зрадіють своїй глупоті, а бідні — своєму багатству.

Для цього я маю зійти вниз, як робиш щовечора ти, коли заходиш за море й несеш своє сяйво на той бік, о щедротне світило!

Як і ти, я повинен зайти, загинути, як кажуть про це люди, до яких я хочу спуститися.

То благослови ж мене, о спокійне око, що споглядаєш без заздрощів навіть найбільше щастя!

Благослови повний по вінця келих, щоб волога золотом потекла з нього й понесла по всіх усюдах відблиск твоєї радості!

Поглянь! Цей келих прагне спорожніти, а Заратустра хоче знову стати людиною.

Так почалася загибель Заратустри.

2

Заратустра зійшов самотою з гір, і ніхто йому не трапився назустріч. Та коли він вступив у ліси, перед ним постав несподівано старець, що покинув свою святу оселю, шукаючи в лісі коріння. І мовив старий до Заратустри:

— Знаю я цього подорожнього — кілька років тому він уже тут проходив. Заратустра було ім'я його, але він змінився.

Тоді ніс ти свій попіл на гору — невже хочеш тепер понести свій вогонь у долини? Не боїшся, що палія покарають?

Так, я впізнаю Заратустру. Чистий погляд у нього, і на устах його нема осоруги. Чи не тому іде він, неначе танцює?

Заратустра змінився, дитиною став Заратустра, прокинувся Заратустра,— що ж тобі треба поміж поснулих?

Мов серед моря, ти жив у самотині, і море гойдало тебе. Ой, леле, ти хочеш ступити на суходіл? Ой, леле, ти хочеш знову сам нести своє тіло?

Відповів Заратустра:

— Я люблю людей.

— А навіщо ж,— сказав святий,— подався в ліси і пустелю я? Хіба не тому, що занадто любив людей?

Тепер я люблю Бога — а людей не люблю. Людина для мене надто недосконала. Любов до людини вбила б мене.

Відповів Заратустра:

— Що я казав про любов! Я несу людям дарунок!

— Не давай їм нічого,— промовив святий,— краще візьми в них дещицю й неси разом з ними — це буде їм найбільша втіха, якщо тільки ти й сам тим потішишся!

А якщо хочеш їм дати, то давай тільки милостиню, і нехай вони самі її просять!

— Ні,— відповів Заратустра,— милостині я не подаю. Я для цього не досить бідний.

Святий засміявся з Заратустри й сказав йому так: