Фрідріх Ніцше - Весела наука

© В. Б. Чайковський, переклад українською, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2019

Можливо, до цієї книжки знадобиться більше, як одна передмова; та й хтозна, чи можна за допомогою передмов наблизити до авторових переживань того, хто не мав відповідного особистого досвіду. Ця книжка писалася, наче мовою талого вітру: в ній панує непокірність, неспокій, перекір і квітнева погода, що нагадують як про близькість зими, так і про перемогу над зимою – про перемогу, що станеться, що відбувається зараз, про вже, ймовірно, неминучу… Вдячність повсюдно плине з неї, наче трапилося щось геть несподіване, вдячність за одужання – бо, власне, одужання й стало цією несподіванкою. Під «Веселою наукою» розуміємо сатурналії духу, який витримував неймовірно тривалий тиск – терпляче, непохитно, холоднокровно, не піддаючись, але й не тішачи себе ілюзіями – і який нині раптом сповнився надією на зцілення, сп’янінням одужання. Не випадає дивуватися, що, за таких умов, вигулькує чимало пустотливого і нерозважливого; багато нерозважливої ніжности марнується навіть на такі проблеми, що вже обросли грубою шкурою і не піддаються на пестощі й умовляння. Ціла ця книжка насправді є не чим іншим, як потіхою після тривалої скрути й безсилля: мерехтіння віднайденої енергії, пробудженої віри у завтра й позавтра; раптове відчуття й передчуття майбутнього, близьких пригод, наново відкритих морів – і цілей, знову дозволених і знову здійсненних. А скільки всього, відтак, лишаю я позаду! Цей відтинок пустелі, виснаження, зневіри, заціпеніння у молодому віці, що перетворило старість на формальне визнання наочного стану, ця тиранія болю, переважена тиранією гонору, яка відкинула наслідки болю (а наслідки ж – то розрада), і ця гранична самотність як захист від зневаги до людства, що стала пророчою, це принципове обмеження всього, що є гіркого, болісного й гострого у пізнанні, обумовлене огидою, яка поступово виростала з безглуздої духовної дієти й пещення, званих романтизмом – ох, якби хто міг відчути це все разом зі мною! А хто на таке спроможеться, той, безперечно, пробачить мені щось більше, навіть за такі пустощі, як «Весела наука» – наприклад, жменьку пісень, що додаються до книжки цього разу [2] Прелюдія у віршах і п’ятий розділ з віршованим додатком після нього з’явилися тільки у другому виданні. і у яких автор наважується кпити з усіх поетів у спосіб, який не так легко пробачають. Ох, та не лише на поетів з їхніми високими «ліричними почуттями» випадає цьому щойно видужалому виливати свою злостивість: хтозна, кого він собі шукає за жертву, яке чудисько пародійного матеріалу незабаром приверне його увагу? Incipit tragoedia – «Починається трагедія» сказано в кінці цієї тривожно безтурботної книжки; оглядайся на задні колеса! Щось обурливе, лихе і злісне сповіщається тим: «Починається пародія», поза сумнівом…

Утім, залишмо пана Ніцше – що нам з того, що пан Ніцше одужав?.. Небагато питань здатні привабити психолога більше за зв’язок між здоров’ям і філософією, тож, захворівши сам, він поширює академічну цікавість на свою власну недугу. Бо, оскільки людина – це особистість, передбачається, що людина неодмінно має свою особисту філософію; але тут є істотна відмінність: в одній людині філософствують її вади, а в іншій – її статки і сила. У першому випадку особа потребує власної філософії як підтримки, заспокоєння, ліків, порятунку, піднесення, самовідчуження; у другому – це тільки предмет розкоші, чи, у кращому разі – розкіш переможної подяки, що має бути вписаною космічними літерами у небесах ідей. Але в іншому, більш поширеному випадку, коли недуга обумовлює філософію, як у всіх хворих мислителів – а в історії філософії такі, можливо, переважають – що стане з самою думкою під тиском хвороби? Ось питання, яке хвилює психолога – і тут є можливим експеримент.