Фрідріх Ніцше - Весела наука

Про що прошу, чи доберете?

Я маю понад сотню сходин

Здолати ввись. Гука зі споду:

«Жорстокий ти! Ми ж не камінні!»

Я маю вгору йти по сходах,

Не-хоч, а підставляйте спини!

«Де й дівся шлях! Кругом смертельна тиша!»

Ти з волі власної той битий шлях залишив!

Мандрівнику, тверезим оком скинь!

Ти заблукав – біда тобі й загин.

Глянь – під рохкання свиняче

Беркица мале дитя!

Безпорадне, тільки плаче,

Дибатиме до пуття?

Так, навчиться, безперечно,

І танок покаже свій!

Як на дві ноги зіпнеться,

Рушить ще й на голові.

Якби круглесеньким барилом

Круг себе я, знай, не крутилось,

Мене могло би присмалити,

Бо я при сонці мушу жити.

Мені мій ближній не до шмиги:

Нехай ішов би неборак

За обрій дальній; а відтак,

Мені за зірку бути міг би!..

Щоб своєю благодаттю

Нам не надто допікати,

Зображаєш дідька ти.

Попри машкару, одначе,

Видко по очах – святий!

А.Чого стоїть він там безгласно

І прислухається так жасно?

Чого він так заціпенів?

Б.Як всі, хто ланцюги носив,

Він чує скрізь кайданів брязкіт.

Не попихач нікому я, ані керманич.

Покірний? Ні! А владний? Ні, тим паче!

Як не страшний собі – то вже й нікому:

А владу завжди страх бере, відомо.

Собі ж себе вождем я не призначу!

Люблю, як лісова й морська звірина,

У милий заблуд затишно поринуть,

Щоб потім знов з туману далечіні,

Себе ж таки додому приманити

Себе самим собою спокусити.

Папір пером своїм дере —

Премудрість в коментарії —

Мов справді primum scribere,

Deinde philosophari. [7] Primum scribere, deinde philosophari – «спершу писати, потім філософствувати»; саркастично переінакшена давня сентенція Primum vivere deinde philosophari – «спершу (подбати про) життя, потім філософствувати».

Так! роблю я часом лід:

Підмага він харч стравляти!

Мали б ви, що споживати,

Вихваляли б ви мій лід!

Мудрість власна з А до О

Тут мені бриніла; нині ж

Чую тут я щось геть інше:

Нескінченні «Ах!» і «Ох!» [8] Поза сумнівом – алюзія до вислову «Альфа і Омега» (перша і остання літери грецького алфавіту; пор. «від А до Я»). —

Все із раннього мого.

У ту країну небезпечна путь;

Зважай – застерігаю недарма!

Там приймуть спершу, потім розірвуть:

Бо велич є, а глузду там катма!

Бог любить нас, ми твір його!

«Створили Бога ми – де дітись!»

То заперечувать чого

Свій витвір, що його б любити!

Пізна́єш дідька по копитах.

У поті нашого чола

Чи варто хліб нам їсти?

Бо медицина довела,

Пітніти некорисно.

Сузір’я Пса хвостом метля —

Цей знак його узріймо! [9] Найяскравіша зірка сузір’я, Сіріус, судячи з її грецької назви, здавна асоціювалася з літньою спекою, а її латинська назва Канікула – з назвою літнього відпочинку – канікулами.

У поті нашого чола

Вино іскристе пиймо!

Ви славите його, бо він не заздрий?

А він крізь вас – неначе ви прозорі —

Вдаль втоплює зіниці наче яструб:

Не бачить вас! Він бачить тільки зорі.

Долю заслужити —

Тільки на війні:

Щоб навік здружитись,

Пороху нюхніть!

Дружба – три в одному:

Рівність у борні,

Братство в кожній скруті,

Воля в смертні дні!

Навшпиньки радше я зіпнусь,

Аніж рачкуватиму!

В шпарку нишком піддивлюсь,

Дверей не розчахатиму!

Либонь до слави прагнеш ти?