Фрідріх Ніцше - Так казав Заратустра. Жадання влади

Світло зійшло на мене — не до людей промовлятиме Заратустра, а до супутників! Заратустра не повинен бути пастирем і собакою в отари!

Звабити багатьох з отари — ось для чого прийшов я. Гнів я викличу в людей і в отари,— грабіжником хоче бути Заратустра для пастирів.

Пастирі, кажу я, та вони називають себе добрими і праведними. Пастирі, кажу я, та вони називають себе правовірними.

Погляньте на цих добрих і праведних! Кого ненавидять вони найлютіше? Того, хто розбиває їхні скрижалі цінностей, руйнівника, злочинця, що власне є творцем.

Погляньте на прихильників усіх вір! Кого ненавидять вони найлютіше? Того, хто розбиває їхні скрижалі цінностей, руйнівника, злочинця, що власне є творцем.

Супутників шукає творець, а не покійників, і, звичайно, не отар і не вірних. Співтворців шукає творець, тих, що вписують нові цінності на нові скрижалі.

Супутників шукає творець і женців-побратимів, бо все в нього визріло для жнив. Та йому бракує сотні серпів — тому він зриває колосся і гнівається.

Супутників шукає творець і тих, що вміють гострити свої серпи. їх назвуть руйнівниками і ненависниками добра і зла. Та вони пожнивують і справлять свято.

Товаришів шукає Заратустра в творенні, в жнивах, у святі. Що б він творив з отарами, пастирями і трупами?!

А ти, мій перший супутнику, зоставайся з миром!

Добре поховав я тебе в дуплі, добре сховав твій прах від вовків.

Та я розлучаюся з тобою, бо час настав. Від світанку до світанку осяяла мене нова істина.

Не пастирем я маю бути, не гробарем. Ніколи вже не заведу я мови з людьми, востаннє звертаюся до покійника.

Творцям, женцям і тим, що справляють свято, я хочу товаришити — веселку я хочу їм показати і сходинки всі до надлюдини.

Я заспіваю пісню свою самітникам і тим, хто усамітнився вдвох, і тому, в кого є вуха почути нечуване, я хочу обтяжити серце своїм щастям.

Я прагну до своєї мети, простую своєю ходою, через нерішучих і недбайливих я перескочу. Нехай моя хода буде їм відхідною!

10

Так сказав Заратустра до серця свого, як сонце підбилося вже до полудня; і здивовано він звів очі вгору — бо почув над собою різкий покрик птаха. О диво! В повітрі широкими колами кружляв орел, а з ним — змія, але не як здобич, а як подруга, бо обкрутилася кільцями навкруг його шиї.

— Ці двоє — мої! — сказав Заратустра і зрадів усім серцем.

— Найбільш горда істота під сонцем і найрозумніша істота під сонцем — вони здійнялися в небо, щоб побачити все, як є.

Вони хочуть довідатись, чи живий іще Заратустра. Воістину, чи живий іще я?

Серед людей на мене чигала ще більша небезпека, ніж серед звірів, небезпечними шляхами йде Заратустра. Нехай же ведуть мене мої звірі!

Промовивши так, пригадав Заратустра слова святого в лісі; зітхнув він і сказав до серця свого:

— Хотів би я стати мудрішим! Я взагалі хотів би стати таким мудрим, як моя змія!

Та прошу я неможливого, тож попрошу свою гордість завжди простувати в парі з моєю мудрістю!

І як мене покине колись моя мудрість,— ох, як любить вона відлітати! — то нехай тоді й гордість відлетить разом із глупотою!

Так почалася загибель Заратустри.

СЛОВА ЗАРАТУСТРИ ПРО ТРИ ПЕРЕТВОРЕННЯ ДУХУ

Назву я вам три перетворення духу: як дух стає верблюдом, левом верблюд і, нарешті, дитиною лев.

Багато важких тягарів випадає духові — міцному, витривалому духові, сповненому святобливості; важких, щонайважчих тягарів вимагає сила його.

«Що таке тягар?» — питає витривалий дух, уклякаючи, ніби верблюд, і хоче, щоб його добре нав'ючили.

«Який тягар найважчий, герої? — питає витривалий дух.— Я хочу взяти його на себе і порадіти своїй силі».

Чи не означає це ось чого: так принизитись, щоб уразити власну пиху. Виказати свою глупоту, щоб поглумитися з власної мудрості?

Чи це означає ось що: зректися своєї справи, коли вона святкує перемогу? Зійти на високі гори, щоб спокусити спокусника?

Чи це означає ось що: живитися жолудьми й травою пізнання та задля істини терпіти голод душевний?

Чи це означає ось що: бути хворим і відіслати розрадників, а подружитися з глухими, які ніколи не почують, чого ти хочеш?

Чи це означає ось що: увійти в брудну воду, якщо це вода істини, і не проганяти від себе холодних жаб і теплих ропух?

Чи це означає ось що: любити того, хто нас зневажає, і подати руку привидові, коли він хоче нас налякати?

Усі ці найважчі тягарі бере на себе витривалий дух; мов нав'ючений верблюд, що поспішає в пустелю, так поспішає і дух у свою пустелю.