Роман Коваль - Філософія українства

Фетишизація «цивілізації» і «цивілізованості», які уособлювалися, як правило, із західним світом, свідчили про вторинність, ущербність українських політиків: вони, ніби діти, весь час хотіли на когось рівнятися. Вони й думки не могли припустити, що Україна може бути еталоном, що на неї хтось може рівнятися: папуаси, росіяни, американці, румуни, поляки… Для них, оцих київських горе-олімпівців. Батьківщина була і залишається провінцією, а не центром світу. Зрозуміло, що з такими діячами у нас тільки одна перспектива — перспектива народів, які шукають еталон за межами своїх кордонів, — себто бути народами третього світу. І доки ці діячі визначатимуть політику України, її долю, ми будемо вічно третіми, шостими, аутсайдерами, невдахами.

Розмови про те, щоб «дотягти» Україну до «світових стандартів», «підняти» Україну до рівня цивілізації свідчать не лише про меншевартісність наших провінційних «олімпійців» — депутатів Верховної Ради, чільних діячів адміністрації Президен-та, керівників політичних партій та політичних гуртків, а й про їхню неграмотність, нерозуміння різниці між національною культурою і цивілізацією, нерозуміння ними вищості будь-якої, а тим більше української культури над безнаціональною, застандартизованою цивілізацією, уособленням якої є сьогодні Сполучені Штати Америки.

Для українця слово «культура» пахне землею, це слово викликає асоціації з сільським, глибинним, традиційним. Слово «цивілізація» тхне смітниками мегаполіса, викликає думки про щось нетрадиційне, нове, модерне, розтиражоване мільйонами примірників, змішане, інтернаціональне і водночас уніфіковане, відірване від народного ґрунту, від «садочка вишневого коло хати», із затертим національним обличчям.

«Безнаціональної культури немає», — писав Євген Маланюк. Безнаціональною є цивілізація, додаємо ми. І вона — ця нівелююча цивілізація атакує мільярдами пляшок «Пепсі-Коли», мільярдами однакових целофанових пакетів, затирає життєдайну границю між своїм та чужим, змішує народи і раси, плодить виродків, наркоманів, повій, гомосексуалістів, стандартизує, нівечить оригінальне, знецінює традиційні цінності націй…

Йде боротьба між Українською Культурою і Космополітичною Цивілізацією. І в цій боротьбі українська шляхетна культура переможе страшного всеперетравлюючого монстра — безнаціональну цивілізацію, історичний регламент якої вичерпується.

То може вже час нашим «олімпійцям» припинити підігрувати потворі, яка хотіла б зжерти, розчинити в собі нашу рідну українську культуру, наші традиції, нашу мову?!

І яку ми переможемо! Бо не лише центр Європи знаходиться в Україні. В Україні знаходиться центр світу!

Червень 1995 р.,

Крим.

«Головним предметом звинувачень, пред'явлених Ніцше своїй добі, було всевладне панування «моралі невільників», тобто моралі пересічної людини, що взялася перебудовувати світ згідно із засадами «рівності», тобто вищості мас над кращими, більш обдарованими і більш шляхетними індивідами, на чому побудована і загальна схема соціалізму. Панування «моралі невільників», а заразом і типу людини, котра проводить її у життя, над типом людини вищої, є злом не тільки тому, що пригнічує вищих людей і зводить нанівець найкращі людські можливості, що лише тоді розвиваються, коли індивіди з меншими здібностями служать більш обдарованим і ставлять їх собі за зразок для наслідування і власного вдосконалення. За суцільного панування «моралі невільників» немає місця моральному вдосконаленню, оскільки критерієм і ідеалом часу стає «убогий духом», що дбає виключно про своє благополучне животіння в матеріальному достаткує (Лев Білас).

У своїй збірці «Про ворогів, союзників і попутників», виданій 1993 року, я писав, що лібералізм і соціалізм є різними сторонами однієї, неукраїнської медалі: лібералізм вважає за божество окрему людину незалежно від національності, соціалізм — масу цих людей. Суспільним інтересом цих політичних течій є задоволення довгого реєстру потреб споживача або купи споживачів, зрозуміло, незалежно від їхнього ставлення до України. Ідеалом для них є влада споживача, безнаціонального за походженням і духом.

Сьогодні, в 1995 році, спостерігаючи загострення гризні між соціалістами та лібералами, попри всі твердження обох сторін про «принциповість» цієї гризні, ніяких принципових ідеоло-гічних розбіжностей між ними побачити неможливо: і ті, і ті виступають за демократію, тобто за владу Хама.