Джон Фаулз - Арістос

14 Словник називає гроші «засобом обміну». Я називаю їх відповіддю людини на нелюдський ризик, який панує в існуванні. Геніальність, інтелект, здоров’я, мудрість, сила волі і тіла, врода — все це виграші, витягнуті нами в лотереї, яка відбувається ще до нашого народження. Гроші — людська лотерея-замінник, яка наполовину компенсує те, з чим вам не пощастило в першій, космічній лотереї. Але гроші — лотерея злиденна, оскільки виграші, отримані в першій, передродовій лотереї, — це щедра безплатна роздача квитків наступної. Якщо вам пощастило в першій, то вірогідніше, що пощастить і в другій.

15 Бідні терпимі до багатства в такій послідовності: насамперед — до багатства, набутого після народження завдяки чистій випадковості, затим — до багатства, чесно заробленого відповідно до існуючої системи, найменше ж — до багатства, отриманого з народженням, тобто успадкованого.

16 Величезна випадковість, що я той, хто є. Дитя техаського мультимільйонера чи пігмей з Центральної Африки. Хоч ми гравці, але нам стоїть кісткою в горлі, що це чиста випадковість і що явні покарання і винагороди так жахливо розділені. Але ця аналогія лотереї так ефективно робить сувору дійсність стерпною, що навіть найнесправедливіші нагороди і привілеї підтримуються від протилежного. Я вважаю, що ця аналогія погана і що будь-яка віра в неї за своєю суттю ница. Ми поводимось, ніби гравці, які поразку вважають чеснотою. Ми кажемо: «Може перемогти тільки один кінь. Все залежить від ігрової удачі. Хтось мусить програти.» Але це опис, а не припис. Ми не тільки гравці— ми і коні, на яких ставлять. На відміну від справжніх скакових коней, нас неоднаково добре доглядають — не важить, перемагаємо ми чи програємо. І, до того ж, ми не коні, оскільки можемо мислити, порівнювати і спілкуватися.

17 На людських перегонах ми спільники, а не суперники. Нам дано розум і свободу протидіяти та контролювати наслідки випадку, на якому ґрунтується все існування, а не виправдовувати цим несправедливість.

18 Колись людина вважала, що може сама творити власні насолоди; тепер вона вважає, що мусить за них платити. Ніби квіти ростуть уже не в полях і садах, а тільки в магазинах квітникарів.

19 Капіталістичні суспільства потребують максимуму сприятливих можливостей для того, щоб тратити — і з властивих їм економічних причин, і тому, що для більшості головна насолода полягає в тому, щоб тратити. Аби полегшити досягнення цієї насолоди, були розроблені системи продажу на виплату. Різноманітні лотереї так само зачаровують бажаючих розбагатіти, як колись яскраво освітлені балагани мандрівного ярмарку зачаровували сільського мешканця.

Виникають усі ті симптоми, що класифіковані як невроз споживача. Але бувають наслідки набагато гірші.

20 Це — монетизація насолоди, нездатність уявляти собі насолоду інакше, ніж певним чином пов’язаною з отриманням і витрачанням грошей. Невидимою патиною на предметі проступає нині його вартість, а не справжня, внутрішньо притаманна йому краса. Нині переживання стало об’єктом, яким можна володіти так само, як купленим предметом; навіть інші люди — дружини, чоловіки, коханки, коханці, діти, друзі — стають предметами, які є чи не є чиєюсь власністю, і вони асоціюються з цінностями, похідними скоріше від світу грошей, ніж від світу людей.

21 Власник сам завжди є власністю. Наша манія колекціонувати не тільки предмети, варті грошей, але й переживання, які коштували грошей, і те, що ми розглядаємо колекцію таких переживань як доказ правильності нашого існування (адже так типово, що скнара вважає накопичування чеснотою), врешті-решт збіднює нас в усіх смислах, крім економічного. Нам здається, що ми живемо у вигнанні, відлучені від усього, чого не можемо собі дозволити. Здається, що насолоди, які нічого не коштують, стають нічого не вартими. Колись ми брали свої добрі вчинки на небеса, тепер вважаємо свої покупки і рахунки витрат за небеса.

22 Економіка низькопробних товарів: робітникам доводиться платити, щоб вони більше виробляли і більше купували. Багато що треба спожити, а коли багато що треба спожити, то товари повинні бути задумані настільки недовговічними, наскільки лиш може витерпіти простодушний народ. Общинний ремісник зникає: виробляючи тривкі товари, він коїть надзлочин. Відходять люди і творці, приходять механіки і машини. Механіки, звичайно, хочуть насолод механічних — не людських і не творчих.