Джон Фаулз - Арістос

3 Але я думаю, що кожна людська душа має четвертий елемент, який, користуючись словом, виділеним фройдівською термінологією, я називаю немо. Під ним я розумію не тільки «ніхто», а також стан буття ніким — «ніхтовість» (« nobodiness »). Одне слово, як фізики тепер постулюють існування антиречовини, так само і ми мусимо припустити, що в людській душі існує анти-еґо — немо.

4 Якщо психологи не звертали на це поняття багато уваги, то, мабуть, тому, що воно, на відміну від інших двох справді примітивних стимулів, бажання сексу і безпеки (чи виживання), не існувало в людині віддавна. Бажання сексуального задоволення і безпеки не є навіть специфічно людськими, ними наділена майже вся жива матерія. Але немо — це специфічно людська психічна сила, похідна цивілізації, спілкування, виключно людської здатності порівнювати і вибудовувати гіпотези. Більше того: це сила негативна. Нас вона не приваблює, як у випадках з бажанням сексу і безпекою, а відштовхує. Супер-еґо, еґо та ід здаються, принаймні, цілком привабливими для індивідуального «я» і сприяють збереженню індивіда та виду Але немо — ворог у таборі.

5 Ми можемо уявити не тільки протилежні стани, наприклад, неіснування існуючої речі — ми можемо уявити і безліч проміжних станів. І наше немо одержує над нашою поведінкою таку владу, що ми віримо: якби не вади людського становища — чи суспільства, чи нашої освіти, чи економічного стану, — ми могли б стати такими, якими себе уявляємо. Одне слово, воно розростається у точному співвідношенні з нашим відчуттям і знанням загальної та особистісної нерівності.

6 Основні аспекти немо виправленню не підлягають. Я ніколи не зможу бути історичним Шекспіром чи історичною Клеопатрою; я ніколи не зможу бути якимось сучасним еквівалентом їх. Я ніколи не зможу жити вічно… І так далі. Я можу уявити себе чим завгодно, та я ним ніколи не буду, тому що я не можу існувати без фізичних та психологічних дефектів, виправити які не під силу ні мені самому, ні науці. Хоча з погляду логіки безглуздо називати стан нерівності неминучим, фактично саме так ми про нього думаємо. Це можна назвати постійним метафізичним відчуттям немо в кожному з нас.

7 Немо — це відчуття людиною своєї власної нікчемності і недовговічності, своєї відносності, своєї порівняності, своєї фактичної ніщовості ( nothingness ).

8 Усі серед нас невдахи: ми всі вмираємо.

9 Ніким не хоче бути ніхто. Всі наші дії почасти спрямовані на те, щоб заповнити чи замаскувати внутрішню порожнечу, яку ми відчуваємо.

10 Всім нам подобається, коли нас люблять або ненавидять; це ознака того, що нас пам’ятатимуть, що ми не «не існували». З цієї причини багато хто, неспроможний викликати любов, прагне викликати ненависть її теж пам’ятатимуть.

11 Індивідуальна річ проти цілого: моя малозначність перед лицем усього, що існувало, існує і буде існувати. Майже всі ми карлики і маємо комплекси та психологічні риси, характерні для карликів: відчуття неповноцінності з компенсуючими хитрістю і злобністю.

12 Ми маємо різні ідеї щодо того, з чого складається «хтось», але є очевидні загальноприйняті деталі. Необхідно зробити моє ім’я відомим; я повинен мати владу: фізичну, суспільну, інтелектуальну, мистецьку, політичну… але владу. Я повинен залишити по собі пам’ятники, мене мусять запам’ятати. Мною повинні милуватись, мені повинні заздрити, мене повинні ненавидіти, боятись, бажати. Одне слово, я повинен тривати, я повинен поширюватись і поза межі тіла та життя тіла.

13 Віра в загробне життя — до певної міри страусяча спроба обдурити немо.

14 Новий рай — це вхід після смерті в той світ незабутих мертвих, де продовжують блукати живі. Людина отримувала доступ до старого раю добрими ділами або божою милістю, але доступ до нового раю вона отримує просто ділами — добрими чи поганими, — які запам’ятаються. В новому раю обранцями є люди відомі, найуславленіші, найвидатніші в своєму роді — в чому б це не виявлялося.

15 Два основні способи здобути перемогу над немо: я можу пристосуватись і я можу конфліктувати. Якщо я пристосовуюсь до суспільства, в якому живу, то використовую умовну символіку статусу, щоб довести, що я хтось. Одна уніформа засвідчує, що я щасливчик, інша приховує, що я невдаха. Привабливість уніформи ще й у тому, що вона ставить людину в ситуацію, в якій частину вини завжди можна звалити на групу. Уніформа урівнює всіх, хто її одягає: вони невдатливі усі разом. Якщо ж приходить успіх, всі вони поділяють його.