З дверей висовується голова жидівки.
Жидівка.Мордохай! Кім гер! (Голова ховається).
Мордохай.Зараз, зараз! Ой, ой!.. Які часи настали!.. Погані часи: пани не вміють воювать, а жидки бідні пропадають від гайдамак, як мухи восени! Вей мір, вей мір!.. Що далі буде! (Пішов).
Трохи раніше чуть за лаштунками дівочий хор. Водять «короля». Виходить Бондарівна.
Тетяна (іде до своєї хати) . Невесело мені чогось зробилось з ними!.. І так недавно ще мене смішило залицяння моїх женихів і муки ті, що від кохання вони мали!.. А тепер? Либонь, з'являється в мені самій те, з чого сміялась я!..
Оксана (іде хутко до Тетяни) . А знаєш ти, що наш Денис сьогодня хоче тебе сватать? Він пропадає за тобою!..
Тетяна.Молодий ще ваш Денис, йому на Січ, а не до шлюбу шлях.
Оксана.Те ж саме й батько йому кажуть, а він як мертвий ходе, не слухає нікого; одно на думці – ти!..
Тетяна.Йому ще слави, козацького гарту добувати треба, а з ними вмісті й розум затвердіє. Тоді уже подумає й про шлюб!..
Оксана.І скілько ти вже відказала тим женихам! Всі дівчата дивуються!.. Невже ти й досі ще не бачила такого козака, щоб серденько до нього задрижало?
Тетяна.Сама не знаю, як сказать!.. Сміялась я з кохання, любила батька одного, його розмови про походи мене чарували, та й більш нікого… а тепер…
Оксана.Що?.. Може, полюбила ти кого?.. Цікаво!.. Чи не козак отой, Тарас, що у вас його я бачила учора?
Тетяна.Не знаю… Може, й він!.. Слухай, Оксано, як я його побачила, то мені так ясно стало на душі, так весело, що все б балакала, сміялась і слухала його… І хата наша ясніша стала, а в серці – мов празник, Великдень! А як пішов він з хати, то зразу все перемінилось: скучно, все хочеться кудись іти, а куди – сама не знаю!.. Так цілий день собі я місця не знайшла. Коли ж прийшов він вп'ять – я знов така ж весела стала, і душу – мов після довгої зими – пригріло сонечко весняне!.. Сама не знаю, що зо мною!..
Оксана.Може, той Тарас – який-небудь характерник, що вміє напускать на людей таку болізнь, та й напустив оце на тебе?..
Тетяна.О, певно, чари в нього є, та тілько ті не злії чари!.. Ти менш, ніж я, в цім тямиш! Ходім до мене, коли хочеш.
Оксана.А я дівчат догнать хотіла, щоб з ними погулять. Ходімо лучче й ти до них – чого сидіть у хаті?..
Тетяна.Мені не можна. Скоро прийде той козак Тарас – прощаться… з батьком, то треба дома буть, щоб дать чого їм попоїсти…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.