Коллектив авторов - Основи економічних знань

Формування основ і функцій постіндустріального типу економіки та суспільства приводить до появи нової інституціональної форми їх існування – інформаційного суспільства у зв’язку з чим виникає необхідність та можливість збагачення наукової парадигми, що визначає поле, методологію, стратегічні цілі та інструментарій досліджень закономірностей і тенденцій поступального розвитку сучасної економіки.

Дослідження закономірностей і проблем становлення та функціонування постіндустріальної моделі економічного розвитку, особливостей інституціональних форм адекватної такій моделі соціальної системи, безперечно, пов’язане насамперед із визначенням специфічних критеріальних ознак сукупності методів, за допомогою яких, власне, й може відбуватися процес пізнання цієї складної «аналітичної конструкції», «нового принципу соціотехнічної організації та нового способу життя» [6, с. 655]. Визначальною ознакою парадигми таких досліджень є насамперед нова філософія поглядів на сутність і характер змін, що відбуваються у житті світового суспільства, його економічної системи, національних систем в умовах динамічного розвитку науково-технічної революції, можливостей, загроз і ризиків, що виникають у процесі глобального усуспільнення усіх форм людської діяльності.

Основою нової філософії пізнання закономірностей трансформації складних економічних і соціальних систем став факт «завершення автономії економіки, підпорядкування економічної функції соціальним цілям» [6, с. ХІІІ, 503] в умовах зростання загрози стрімкого поширення соціальної депривації та «соціальної відчуженості» в інституціональному полі індустріального типу економіки та суспільства на початку ХХ ст.

На жаль, усвідомлення потреби пошуку принципово нових шляхів розв’язання провалів ринку та держави, адекватних їм механізмів та інструментів прийшло далеко не одразу як до політиків, так і до дослідників-теоретиків. Пояснити це можна лише одним – відсутністю у висхідній концептуальній схемі економічних досліджень філософського підходу, погляду, який передбачає системність уявлень про оточуючий світ, виходить із його цілісності у будь-яких проявах, отже, із визнання реального існування взаємозалежності, взаємопроникнення його складових, що, власне, й створює передумови для певного позитивного або негативного синергетичного ефекту у процесі функціонування та розвитку суспільства як метасистеми.

Саме філософський підхід до аналізу економічних проблем дозволяє сформувати не лише систему поглядів на закономірності розвитку економічних систем, але й визначити місце цих систем в оточуючому їх світі, звернутися до визначення ролі людини, як єдиного цілісного суб’єкта суспільного життя, а не лише як до людини економічної. Такий підхід дозволяє поглиблювати пошук найбільш ефективних мотивів індивіда до праці не лише у сфері матеріальних важелів впливу, але й через використання неформальних інститутів – ціннісноестетичних, соціально-політичних, культурологічних, що визначають ставлення людини до людини та до навколишнього світу.

Подібний підхід щодо формування методології дослідження сучасних економічних систем почав складатися задовго до появи постіндустріального суспільства, як реального явища економічного та соціального життя людства, що, зокрема, відбиває як складність, неоднозначність розв’язання основного питання філософії відносно ставлення мислення до буття, так і глибину можливостей творчої думки дослідників, які за певних умов на основі розуміння окремих конституюючих, ключових ознак здатні прогнозувати не лише тенденції подальшого розвитку, але й методологію дослідження цих тенденцій.

Яскравим зразком прояву таких можливостей філософського осмислення перспектив і моделей економічного та соціального розвитку можуть служити концептуальні підходи до розуміння принципів методології проникнення у сутність процесів, що знаходяться у зародковому стані або народжуються, класиків економічної та філософської думки А. Сміта, Дж. Ст. Міля, К. Маркса та Ф. Енгельса, Г. В. Ф. Геґеля, релігійного філософа С. Булгакова, Й. А. Шумпетера, М. Кондратьєва, Т. Шульца, футурологів Ф. Фукуями, Т. Тофлера, представників Чиказької економічної школи Дж. Льюїса, Г. Беккера, Дж. К. Гелбрейта, А. Маслоу, вітчизняних теоретиків В. Гейця, А. Гриценко, Б. Кваснюка, А. Чухна, росіян – В. Іноземцева, В. Ільїна тощо.

Досліджуючи сутність інституціональних основ економічних і соціальних процесів у їх розвитку, слід за будь-яких умов виходити із розуміння того факту, що усі вони пов’язані з діяльністю людини, індивіда. Саме людина є невід’ємною складовою, елементом будь-якої складної соціальної системи. Принципова особливість функціонування індивідів у такій системі, і, зокрема у суспільному виробництві полягає у тому, що вони, виступаючи кінцевим результатом виробництва, водночас знаходяться у власному постійному процесі руху, під час якого «оновлюють самих себе в такій самій мірі, в якій вони оновлюють створюваний ними світ багатства» 28, визначаючи та опосередковуючи таким чином усі соціальні процеси: економічні, політичні, духовні тощо.