Коллектив авторов - Основи економічних знань

Як соціальна істота, людина вважається універсальним компонентом будь-якої соціальної, у тому числі й економічної, системи, оскільки є «елементарним носієм соціальної системної якості» 29, займає центральне місце в її структурі, тобто внутрішній організації, адже така організація завжди уявляє собою сукупність певних соціальних відносин – економічних, духовних, особистих, носіями яких виступають окремі особи, колективи, соціальні прошарки та верстви населення. До того ж саме людина забезпечує таку функцію соціальної (економічної) системи як взаємодія її з природним і зовнішнім соціальним середовищем, виступає головним суб’єктом та об’єктом управління, як інструмента інтеграції системи, збереження її якісної визначеності, вдосконалення та розвитку, забезпечує формування, перетворення та використання соціальної інформації з метою реалізації цілей своєї діяльності.

Вже один із перших серед видатних економістів нового часу – «системних» дослідників закономірностей розвитку суспільного виробництва – А. Сміт закладає критеріальні ознаки нової парадигми функціонування людини, особистості у такому виробництві. Зокрема, у своїй праці «Теорія моральних почуттів» А. Сміт говорить про очевидну недостатність задоволення лише матеріальних, зовнішніх потреб для відчуття себе самодостатньою людиною, здатною знайти своє місце у суспільстві. Вважаючи «піклування про власні інтереси та особисте щастя збуджувальною причиною усіх наших учинків, що заслуговують на похвалу», він водночас виходить із того, що звичка до заощадливості, працелюбність, скромність, та інші якості, пов’язані з реалізацією особистого матеріального інтересу, отже, з особистим інтересом людини, є доброчинностями «нижнього порядку». Вищим ступенем моральної досконалості він вважає здатність людини до обмеження власного егоїзму, прагнення до співпраці з іншими людьми, насамперед за допомогою певних економічних форм та інструментів, що забезпечує економічну свободу кожної особи, отже, моральність і законність економічного та суспільного життя. Фактично А. Сміт формулює проблему визначення чинників, на основі яких згодом відбудеться трансформація людини «економічної» у людину «соціальну».

До речі, одне з визначень економічної людини (нomo economicus)уявляє її як сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання у ньому рис працівника та власника. Економічна сутність людини розкривається в суперечливій єдності людини-працівника, як основного елемента системи продуктивних сил, і людини-власника, як суб’єкта економічних відносин, передусім відносин економічної власності. Людину соціальнуможна визначити як умову, інституціональну форму та результат становлення системи соціальних відносин, в межах якої всебічно розвиваються сутність і сили людини, відбувається її перетворення в особистість, що передбачає діалектичне заперечення економічної сутності людини. Соціальна людина не може сформуватись, не досягши найвищих якостей людини-працівника і раціональних меж людини-власника. Тому людина як індивідуальність, за словами Геґеля, утримує в собі нескінченну множинність відносин і зв’язків 30, що належать до конкретного змісту людської душі. З-поміж потреб соціальної людини вирішальну роль у перспективі відіграватимуть потреби у вільній творчій праці, універсальному характері дій особи, у власному її вдосконаленні, потреби у всебічному розвитку здібностей до сприйняття знань, максимально можливому подовженні активного життя [5, с. 439 – 440].

Звичайно, екстенсивна, монотонна, некваліфікована або малокваліфікована праця як масове явище у XVIII – XIX ст., не могла стати основою висхідної концептуальної схеми визначення дійсного місця та функцій людини у системі виробництва, соціально-економічних відносин, оскільки слабо впливала на трансформацію структури індивідуальних потреб, що визначають зміни у характері та змісті праці, її творче збагачення. Адже, як це зазначав ще Г. Геґель, вирішальне значення має не рефлексія як така, а те середовище, у якому й утворюється тотожність загального та одиничного [14, с. 23]. Лише завдяки якісним змінам, що відбувалися в економічній системі на основі її циклічного розвитку, перетворенням у структурі та якості елементів продуктивних сил, відносин власності, у ХХ ст. складаються умови, як для зміни ролі людини у системі виробництва, так і для формулювання якісно нової парадигми розв’язання теоретичних і практичних проблем такої зміни. В основі такої парадигми лежить уявлення про те, що «Людство повинно надалі об’єднуватися не примусом, тобто політичними засобами, а інтересами, тобто засобами соціальними» 31.