Коллектив авторов - Основи економічних знань

Розвиток НТР не лише змінив уявлення про можливості продуктивних сил щодо задоволення матеріальних потреб суспільства та окремої особистості, але й привів до принципової структурної перебудови народного господарства, сектора матеріального виробництва, сукупної робочої сили, принципів, характеру та форм її функціонування, взаємодії з іншими суб’єктами господарювання, форм реалізації відносин власності. На зміну індустріальному типу економіки у найбільш розвинених країнах поступово приходить господарство та суспільство постіндустріального типу, головними відмінностями якого є не зсув від промислового виробництва до сфери послуг, як це часом подається у наукових джерелах, а сучасні інтелектуальні технології, інформація та знання, які стають вирішальним фактором інновацій, породжуючи цілу низку трансформацій у системі економічних відносин.

Саме під час спадних фаз циклу індустріального суспільства відбувається формування нової наукової парадигми, основу якої складають принципи динамічного підходу до моделювання економічних систем.

Сьогодні вчені визначають, як мінімум, дві фази життєвого циклу нової, постіндустріальної парадигми: перша – фаза зародження, припадає на 20 – 30-ті рр. ХХ ст., друга – фаза становлення – на останню чверть ХХ ст. Адже лише після Другої світової війни, коли науково-технічна революція відкрила нові можливості, горизонти економічного та соціального розвитку і водночас породила нові потреби та вимоги до виробництва, споживання, характеру використання основних факторів виробництва, термін «постіндустріальне суспільство» набуває свого конструктивного методологічного змісту у структурі дійсно нової наукової парадигми, важливими складовими якої є визнання постіндустріального суспільства певною «аналітичною конструкцією, а не картиною специфічного чи конкретного суспільства» [6, с. 655] та перехідного характеру даного суспільства до більш складної і високої стадії його розвитку. Такий підхід дозволяє розглядати постіндустріальне суспільство саме як новий етап розвитку системи господарювання та суспільства у рамках однієї економічної системи під впливом внутрішніх чинників їх розвитку.

У систему категоріального інструментарію сучасної науки термін «постіндустріальне суспільство»вперше ввів у 1958 р. Д. Рісмен, хоча батьком теорії постіндустріального суспільства по праву вважається Даніел Белл, автор усесвітньо відомої книги «Прийдешнє постіндустріальне суспільство». Саме він поклав в основу досліджень суті трансформаційних процесів, що відбувалися в надрах та в межах капіталістичної економічної системи, якісні відмінності нового суспільства від усіх тих, що передували йому, зокрема такі як:

•зниження ролі матеріального виробництва та швидкий розвиток сектору послуг та інформації;

•якісні зміни у характері людської діяльності;

•зміни у типах ресурсів, що залучаються до виробництва економічних благ;

•суттєва якісна трансформація традиційної соціальної структури капіталістичного суспільства.

Розглядаючи постіндустріальне суспільство як «ідеальний тип», Д. Белл формулює критерії, на основі яких можна, на його погляд, виявити принципові відмінності між доіндустріальним, індустріальним і постіндустріальним суспільствами. Одним із основних критеріїв, на його думку, із якою можна погодитися, виступає місце людини у різних ідеальних типах суспільства, її ставлення до оточуючого світу та до інших людей.

Визначальною особливістю і потребою постіндустріального суспільства, що формується під впливом НТР, змін у характері сукупної робочої сили, є перехід до інноваційного типу економіки, головною рисою якої стає створення ідей. Реалізація ідей вимагає творчих підходів не лише від авторів цих ідей, але й від тих, хто займається їх практичним впровадженням, що стрімко збільшує поле інтелектуальної праці 27. Такі потреби та зміни стають можливими завдяки значним структурним зрушенням, що відбуваються в інвестиційних процесах і проектах. Зокрема, одним із найбільш пріоритетних напрямків інвестування в економіці розвинених країн всі останні десятиріччя як на макро-, так і на мікрорівні є освіта та виробництво нових знань. До того ж систематичні інвестиції у ці інноваційні сектори економіки роблять усі суб’єкти господарювання: приватний та корпоративний бізнес, держава, домашні господарства, окремі фізичні особи, розуміючи, що соціальний статус людини усе більше залежить від рівня освіти.