Коллектив авторов - Основи економічних знань

Якщо метод(грец. methodos) у науковій літературі визначається як спосіб пізнання, дослідження явищ природи та суспільного життя, то методологія – вчення про науковий метод пізнання; сукупність методів, які застосовуються у певній науці, отже, вчення про «систему правил і процедур, які є обов’язковими у дослідженнях» [9, с. 28, 33]. Як підкреслюють автори навчального посібника «Економічні дослідження (методологія, інструментарій, організація, апробація)» (2010), «у широкому трактуванні методологія наукового дослідження – це спосіб побудови думки, певним чином упорядкована практична та теоретична діяльність суб’єкта, а у вузькому – сукупність принципів, методів, прийомів, норм та процедур науково-пізнавальної діяльності, що застосовується в тій чи іншій спеціальній галузі знань (конкретна наукова методологія)» [більш докладно див. 4, с. 10 – 12].

Автори цитованого посібника наголошують також на необхідності чітко розрізняти методологію загальну та методологію конкретну. Зокрема, загальна методологія науки включає філософську діалектику, логіку та теорію пізнання і розвитку наукового знання в цілому, незалежно від сфери, поля пізнання 23. Конкретно-наукове методологічне знання уявляє собою багаторівневу систему обґрунтування найбільш адекватних щодо теорії конкретної науки методологічних принципів, прийомів, форм, способів, операцій, умов і критеріїв його побудови.

Надзвичайна складність сучасних економічних і соціальних систем визначає певну специфіку формування та використання існуючої сукупності методів щодо пізнання внутрішньої сутності цих систем, законів їх функціонування та розвитку, мотиваційних чинників такого розвитку, як системи в цілому, так і окремих її елементів, сфер, підсистем.

Така специфіка знаходить свій прояв, по-перше, в існуванні різних методологічних підходів 24до теоретичного аналізу внутрішніх причин і чинників, які зумовлюють рух системи у тому чи іншому напрямку. Зокрема, у науковій літературі розрізняють такі підходи, як статичний і динамічний, системний, інституціональний, формаційний, цивілізаційний тощо.

У попередніх темах вже зазначалося, що практично усі соціальні системи (у тому числі й економічні) є динамічними системами. На відміну від статичних систем, у яких «взаємовиключаються мінливість (розвиток) і стійкість (збереження)», «динамічні системи їх передбачають» [16, с. 145]. Саме динамічним системам притаманні такі ознаки, як упорядкованість, відкритість, цілісність, нерівноважність, нелінійність, самоорганізованість, складність. За цих умов засадничим методологічним принципом та підходом в економічних дослідженнях економічних систем, безперечно, може бути лише динамічний підхід,сутність якого сформулював видатний економіст-теоретик Н. Д. Кондратьєв. На його думку, «динамічна точка зору розглядає економічні явища у процесі зміни економічних елементів та їх співвідношень. … якщо для статики основною категорією аналізу є категорія незмінюваності, тотожності … то для динаміки основною категорією буде категорія зміни, різниці та, у зв’язку із цим, концепції процесу зміни та їх зв’язку» [18, с. 17].

Як зазначають сучасні дослідники, принципова відмінність динамічного підходу від статичногополягає у тому, що «економічна статика вивчає допустимі та раціональні стани економіки», економічна ж динаміка «досліджує процеси, тобто послідовності станів та переходи від одних станів до інших, визначаючи, таким чином, можливі та кращі траєкторії розвитку економічної системи що моделюється» [див., наприклад, 21, с. 182].

Динамічний підхід в економічних дослідженнях безпосередньо пов’язаний із підходом системним, сутність якого визначається вивченням найрізноманітніших складових економічного життя на основі концепції систем. Як підкреслюють науковці, основною передумовою системного підходу є визнання того, що у світі усе взаємопов’язане, й жодне явище не можна розглядати відірвано від усіх інших явищ і процесів.

Перевагою системного підходуу дослідженнях сучасних надскладних соціальних систем є насамперед його спрямованість на пізнання не окремих складових (змінних) певної системи як незалежних елементів, а на усвідомлення цих змінних взаємозалежними, отже, на виявлення сутності, характеру, форм взаємозв’язків між елементами як органічними, невід’ємними частками цілого, що дозволяє визначити ті стани і форми взаємозв’язків у системі, врахування та використання яких забезпечує значний синергетичний ефект функціонування цих зв’язків як складових єдиного цілого [більш докладно щодо сутності, ролі та функцій системного підходу див. 1, с. 142 – 145; 7; 22].